4. Органи державної влади і управління Радянської України в 1917 - 1920 рр.

Вищим органом влади і управління Радянської України був Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. На І з’їзді було обрано ЦВК, який очолював В.Затонський, у складі 41 осіб (з них 35 – більшовики). Постановою ЦВК від 17 грудня 1917 р. було утворено перший радянський уряд – Народний секретаріат Української робітничо-селянської республіки (80 % секретарів – більшовики). Компетенцію радянського уряду законодавчо не було визначено. Свої повноваження він здійснював як через місцеві ради, такі через призначених ним комісарів. Тільки 4 березня 1918 р. ЦВК призначив голову уряду М. Скрипника. Всього було 13 секретарств.

Після укладення Брестського миру і вигнання більшовиків з України у березні 1918 р. ЦВК і РНК опинилися на території РСФРР і припинили свою діяльність. Керівництво повстанською боротьбою в тилу німецьких і гетьманських військ здійснювали надзвичайні органи влади: з квітня по липень 1918 р. – Повстанбюро (очолював М. Скрипник), а з липня 1918 р. – Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК, яке очолював М. Бубнов) та місцеві ревкоми.

28 листопада 1918 р. у м.Суджа Курської губернії відбулося перше засідання Тимчасового робітничо-селянського уряду України, який очолював В. Затонський. 30 листопада 1918 р. була утворена Військова рада Української радянської армії, як ще один керівний орган.

На ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад (6 – 10 березня 1919 р.) було обрано Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який працював між з’їздами, і наділявся законодавчими та контрольними функціями. На з’їзді було затверджено склад уряду – Раду Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (РНК УСРР). Було створено постійно діючу Президію ВУЦВК на чолі з Петровським.

14 травня 1919 р. Декретом ВУЦВК «Про сількомбіди» сільради було розпущено.

У листопаді 1919 р. – лютому 1920 р. було сформовано надзвичайні органи – ревкоми.

11 листопада 1919 р. було створено Всеукраїнський революційний комітет, який уособлював найвищу законодавчу і виконавчу владу, на чолі з Г.Петровським.

9 травня 1920 р. було прийнято Закон про утворення сільських та волосних комітетів незаможних селян (комнезами).

4. Становлення і розвиток в Україні радянських судових і правоохоронних органів.

4 січня 1918 р. постановою Народного Секретаріату «Про введення народного суду» були створені дільничні, повітові і міські народні суди, вироки і рішення яких були остаточними і не підлягали апеляційному і касаційному оскарженню. 20 лютого 1919 р. на базі дільничних судів було створено єдиний народний суд, а повітові й міські суди скасовувалися. Касаційною інстанцією були ради (з’їзди) народних судів повіту. 26 жовтня 1920 р. запроваджувалися постійно діючі губернські ради народних суддів у складі голови, його заступника, 2-5 членів, що обиралися з’їздом народних суддів. Вимога до кандидата на посаду народного судді була одна: досвід політичної роботи. У народних судах створювалися колегії правозаступників (адвокатів), склад яких обирався відповідними радами.

Відповідно до Інструкції «Про судочинство» від 3 червня 1919 р. при провадженні справи в народних судах проводилося попереднє слідство та дізнання, передбачалася участь у процесі обвинувачення та захисту при розгляді справ про найважливіші злочини; відкритість судових засідань; при вирішенні справи суд керувався інтересами революції, революційною правосвідомістю, декретами уряду.

У кожній губернії для придушення опору диктатурі пролетаріату створювалися революційні трибунали. Вони за спрощеною процедурою розглядали справи про контрреволюційні злочини, шпигунство, посадові злочини, спекуляцію. Справи розглядалися у складі 3-х, а з березня 1920 р. – 5-ти членів трибуналу. У травні 1919 р. був створений Верховний революційний трибунал, який діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості. Революційні трибунали ігнорували формальні докази, керувалися переважно революційною правосвідомістю.

Загони робітничої міліції почали створюватися Радами робітничих депутатів ще у 1917 р. Відповідно до Декрету від 5 лютого 1919 р. робітничу міліцію було реформовано у штатну. В її структурі були: карний розшук, загальна, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова, морська служби. Обов’язками міліції було підтримання правопорядку, проведення невідкладних слідчих дій, затримання злочинців, сприяння судовим установам у виконанні вироків.

Спори із земельних, цивільних, трудових справ відповідно до постанови від 20 січня 1918 р. передавалися на розгляд селянських комітетів, примиренських камер, житлових камер тощо.