Тема 32. Держава і право україни в період десталінізації (середина 1950-х – перша половина 1960-х рр.) – 2 години

Десталінізація та її частковий характер в Україні.

Державний лад. Боротьба за владу в партійно-державному керівництві СРСР в 1953-1964 рр.

Господарчі реформи в другій половині 50-х і першій половині 60-х років.

Основні риси права.

1. Десталінізація та її частковий характер в Україні.

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Після його смерті в країні сталися суттєві зміни в соціально-політичному житті та економічній політиці. Цей процес, зазвичай, називають «десталінізацією» або «відлигою». Характеризувався він закінченням періоду так званого «культу особи», тобто жорсткого свавілля і беззаконня. У червні 1953 р. першим секретарем ЦК КП(б)У вперше (за згодою Москви) було обрано українця – О. Кириченка. Українці зайняли і низку інших високих партійних і урядово-адміністративних посад. Взято курс на відбудову внутрішньопартійної демократії, зміцнення законності та правопорядку.

Важливим кроком у процесі десталінізації був ХХ з’їзд КПРС, що відбувся у лютому 1956 р. На закритому засіданні з’їзду з доповіддю виступив Перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов. Уперше привселюдно було сказано правду, хоч і не всю, про становище в країні та партії, про необхідність проведення кардинальних змін у державі і суспільстві. 30 червня ЦК КПРС прийняв постанову «Про подолання культу особи та його наслідків».

Викриття культу особи Й Сталіна стало знаковою подією в житті радянського суспільства середини ХХ ст. Воно вплинуло на весь подальший розвиток країни, навіть на перебіг світової історії. Отже, М. Хрущов, незважаючи на опір сталінської номенклатури, виявив велику мужність, розпочавши розвінчування негативних явищ культу особи. Щоправда, дії ЦК партії та уряду щодо ліквідації наслідків культу Й. Сталіна були непослідовні, боязкі, особливо на місцях, зокрема й в Україні. Боротьбу з культом гальмували численні сподвижники й соратники Й.Сталіна, які боялись відповідальності за злочини, вчинені щодо власного народу, за беззаконня і терор. Суспільство не було достатньо поінформоване про злодіяння, вчинені в часи тоталітарного режиму, оскільки матеріали ХХ з’їзду та текст доповіді М. Хрущова приховувались від громадськості (цей текст був оприлюднений тільки у 1989 р.). До того ж культ особи керівництвом партії і держави пояснювався спрощено, зокрема особливостями характеру Сталіна, тяжким становищем Радянської держави – економічним й зовнішньополітичним (капіталістичним) оточенням тощо. Тобто справа обмежилася засудженням зловживань владою та негативних крайнощів режиму. Насправді ж культ особи був значною мірою об’єктивним соціально-політичним явищем, що виникло в умовах насильницького нав’язування поза ринкової економіки, будівництва казарменого соціалізму, відсутності справжньої демократії, прав і свобод громадян.

В процесі десталінізації було припинено масові репресії. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1953 р. Прокуратура СРСР розглядала скарги та заяви засуджених колегією ОГПУ, “трійками” НКВС - УНКВС та Особливою нарадою про відміну рішень, скорочення строку покарання, дострокове звільнення та скасування судимості з попередніми висновками у цих справах МВС СРСР. Верховний Суд СРСР на підставі протесту Генерального прокурора переглядав рішення цих позасудових органів. У 1954 р. була створена комісія Президії ЦК КПРС та майже 100 комісій у регіонах, які мали право реабілітації й помилування. До перегляду справ залучалися органи прокуратури і КДБ. Право перегляду справ у порядку нагляду було надано Верховному Суду України та обласним судам. На кінець 50-х рр. було переглянуто справи 5, 5 млн. чол. і 58 % з них було реабілітовано.

Проте реабілітація не була гласною і всеохоплюючою. Вона не поширювалася на діячів Центральної Ради, Директорії, осіб, засуджених за політичні злочини у 20-х - першій половині 30-х років, учасників національно-визвольного руху. Поряд з реабілітацією жертв сталінського режиму відбувалися переслідування інакомислячих і нові політичні репресії. За даними КДБ, протягом 1954-1959 pp. в Україні “було ліквідовано 183 націоналістичних і антирадянських угруповання, за антирадянську діяльність притягнуто до судової відповідальності 1879 осіб”.