Розділ 1 • Онтологія

важання форми над змістом — «просторовий» тип мислення, де час сприй­мається в термінах простору. Лише західноєвропейське мислення утверд­жує лінійний характер часу — його нескінченність і неповторюваність як форми руху, хоча перші згадки про лінійність часу знаходимо в серед­ньовічних теологів, у яких розвиток історії відбувається від гріхопадіння до Страшного суду, тобто час є історичним, що пов'язувало його з внут­рішнім світом людини.

Історичне, суб'єктивне за змістом розуміння часу відтворювало нові виміри людини, коли вона самостійно здатна відповідати за своє буття в часі, за шляхи гріха чи доброчинності. Реальність економічного процесу, який в епоху Відродження та переходу до Нового часу набув форми загальних речових відносин капіталізму відкинув усе «сентиментальне» та персональне, стає основою розвитку природничих наук. «Світ» як об'єкт пізнання античної та середньовічної науки «розпався» на фізичну, меха­нічну та інші види реальності — предмети відповідних наук.

_______________________________________________________________

Розвиток науки створив уявлення про об'єктивність існування простору і часу, їхні властивості також об'єктивні і не можуть бути породженням мис­лення. Простір і час нерозривні, єдині з матерією та рухом. Великий внесок у роз­роблення наукових уявлень про зв'язок простору і часу з рухом матерії зробив М. Лобачевський. Згідно з його розумінням, закономірності геометрії можуть бути різними в різних масштабах: властивості простору не завжди і не скрізь однакові та незмінні. У створеній ним неевклідовій геометрії через точку, взяту поза прямою, можна провести не одну (як у Евкліда), а безліч прямих, які не пересікаються з даною. Б. Ріман створив ще одну неевклідову геометрію. У ній через точку, взяту поза прямою, не можна провести жодної прямої, яка не пересікається з даною. Якщо в Евкліда сума кутів трикутника дорівнює 180°, то в Лобачевського — менше 180°, а в Рімана — більше 180°. Ці парадоксальні положення мають сенс, якщо геометричні фігури намалю­вати не на площині, а, наприклад, на поверхні сфери.

Теорія відносності А. Ейнштейна розкрила конкретні зв'язки простору і часу з рухом матерії, конкретизувавши їх суворо математично в певних законах. Спеціальна теорія відносності ґрунтується на принципі відносності руху та законі постійної швидкості світла. Загальна теорія відносності стосується властивостей простору і часу у зв'язку із гравітацією: гравітаційні явища розглядаються як викривлення простору і часу.

_______________________________________________________________

У теорії відносності А. Ейнштейн виявляє факт взаємозв'язку простору, часу і руху матерії. Він показує, що одночасність подій не абсолютна, а відносна. Тобто кожна система має своє «тепер», своє минуле та майбутнє. Відстань між тілами, які знаходяться в просторі, неоднакова в різних інер­ційних системах. Із зростанням швидкості довжина тіла скорочується. У світі немає єдиної довжини тіла: вона змінюється залежно від системи

231