Історія філософії

розмовам як безособова, анонімна, невловима сила, яку Платон називає «поговір».

Міфи, відповідаючи традиційному (наявному) стану речей, який уявлявся єдино можливим і тому гармонійним порядком буття, утверджували в сус­пільстві дану систему цінностей і формували певні норми поведінки. Стабі­лізуючи суспільне життя, міфологія відігравала величезну роль у житті людей на ранніх стадіях їхнього розвитку, оскільки стверджувала гармонійність відносин як між людьми, так і між світом і людиною. Цю традицію — пошук гармонії між світом і людиною — продовжує філософія.

Друга концепція — сцієнтистська (наукова) — розглядає як єдине дже­рело походження філософії передфілософське, конкретне, наукове знання. Наука зароджується раніше філософії. Вона починається з рахунку. Ще давньогрець­кий філософ Платон звернув увагу на те, що саме число і рахунок вчать людину міркувати, думати. Рахунок — перша теоретична діяльність розсудку, який перебуває між чуттєвістю і мисленням. На цій межі (між чуттєвістю і мисленням) зароджується наука — розсудково-теоретична діяльність лю­дини, спрямована на пізнання світобудови. Число — перший ідеальний об'єкт в історії культури, адже для чисел байдужі їх предмети. Число і рахунок набули світоглядного значення, стали основою і засобом орієнтації людини в часі і просторі. А така орієнтація була нездійснена без зв'язку насамперед із небом, що спричинило формування астронома. Поява звичного для нас явища — календаря — стало революцією в розвитку людського знання. Сюди ж відноситься зародження ідеї причинності, що було пов'язано з реальною практикою людей.

У третій — гносеогенній — концепції джерелами філософського знання виступають: розвинутий релігійно-міфологічний комплекс; емпіричне знання; жи­тейська мудрість, котра відбивала буденний моральний і практичний досвід. Необхідною причиною розвитку є суперечність між міфологічним світогля­дом і початками наукового мислення. Філософія виникає як розповсюдження методів наукового мислення, яке прагне розкрити неявні істотні зв'язки і від­ношення у вузькій галузі спеціального знання, на всю світобудову. Дана суперечність знаходить своє вирішення у філософії при певних соціальних умовах. До них у першу чергу належить наявність товарно-грошових від­носин, економічного пріоритету людського життя, встановлення правових норм. Всього того, що створює вільну людину.

Ряд мислителів звертають особливу увагу на роль моральної потреби у ви­никненні філософії як акту вільного і усвідомленого вибору. Як нова форма духовної культури, філософія формувалася не поступово, а була введена від­разу у відповідь на потребу критично оцінювати справжню гідність людини у світі. Філософія «пом'якшила» антагонізм логосу (методологічної предмет­ності окремих наук) і міфу (містичної, ірреальної божественної істини), взявши на себе турботу про душу людини та її моральності. Філософське знання в першу чергу є етичним знанням, пізнанням Істини і Добра, котрі поєднують у собі мету пізнання і моральні цілі.

24