Історія філософії

тицизму в прямому значенні слова відмовляється від цього пізнання. Досяг­нення щастя, з погляду Піррона, означає досягнення атараксії (спокою).

З початку II ст. до н. е. занепад грецького філософського мислення спри­чиняє виникнення еклектизму. Він є механічним поєднанням окремих, органічно несумісних елементів різних філософських течій. Еклектизм розвивається на основі як академічної, так і перипатетичної та стоїчної філософій. Іноді еклек­тики прагнуть до цілісного, впорядкованого зростання кількості емпіричних знань і до їх поєднання.

Римська філософія формується під впливом переважно грецького, зокрема елліністичного філософського мислення. Приблизно з середини II ст. до н. е. в Римі розвиваються три філософських напрями — стоїцизм, скептицизм і еклектицизм. Найпоширеніший — стоїцизм. Його видатні представники — Сенека, Епіктет, Марк Аврелій.

Сенека виходить з того, що все у світі підлягає владі суворої необхідності. Це є наслідком його тлумачення поняття Бога як іманентної, правлячої сили, володарки надрозуму (Логосу).

Центром філософської системи Сенеки є етика, в якій основними є принцип згоди з природою (жити щасливо — означає жити в гармонії з природою) і прин­цип підлеглості людини своїй долі. Сенека засуджує спроби чинити опір злу. Не варто нарікати та скаржитися, засуджувати світовий порядок і Бога на тій підставі, що негідні щасливі, а добрі нещасливі. Доля посилає випробування для того, щоб загартувати добрих і мудрих.

Завдання філософа — звільнити мудреця від страхів і бажань, що понево­люють темну, неосвічену людину. Обов 'язок філософа — брати участь у житті держави, приносячи їй користь на тій посаді, яку визначила йому доля. Сенс життя Сенека вбачає в досягненні абсолютного душевного спокою. Найвища цінність — удосконалення власної душі та розуму, тобто самого себе.

Видатний представник римського стоїцизму Епіктет (50-138 pp. н. е.) був рабом, а здобувши свободу, повністю присвятив себе філософії. Епіктет від­стоює точку зору, згідно з якою філософія — це не лише пізнання, але й керів­ництво в практичному житті. Дослідження природи є важливим і корисним не тому, що на його основі можна змінити природу, навколишній світ, а тому, що відповідно до природи людина може впорядкувати своє життя.

___________________________________________________________

Центральний мотив філософії Епіктета — примирення з реальною дійс­ністю — веде до пасивності. «Не бажай, щоб все відбувалося, як ти хочеш, але бажай, щоб все відбувалося, як відбувається, і буде тобі добре в житті». Дійсна сутність людини полягає в розумі. Подібно до того, як розум панує над людиною, так і у світі панує світовий розум — Логос (Бог). Бог — найвища інстанція, перед ним земні правителі та володарі нікчемні. Пізнання себе, свого Логосу — це шлях до пізнання свого божественного начала і самого Бога. Тіло і розум дані людині Богом для того, щоб тіло не було їй підвладним, а розум був вільним у своїх бажаннях, своєму виборі.

66