Розділ 4 • Філософія середньовіччя та епохи Відродження

Трактати У. Оккама присвячені переважно логіці, яка визначається як наука про знаки. Загальні поняття (універсалії), вважає він, є лише зна­ками, копіями одиничних реальних речей. Кожна субстанція — це лише одиночне «де» і «коли», яка не існує сама собою. У дійсності не існує жод­ного відношення як такого, воно завжди виступає як відношення між пев­ними одиночними предметами, тобто певними відношеннями. Існує не «мно­жинність», а велика кількість речей. Пізнання базується на подібності предметів і знаків, які їх позначають. «Універсальне не є реальним пред­метом, — писав Оккам. Воно є прикладом фікцій. Фікції позбавлені пред­метного буття, адже тоді вони були б реальними речами, і, таким чином, довелося б оголосити химеру та кентавра дійсно реальними предметами».

Основа нашого знання полягає в одиничному досвіді, який нічого не го­ворить про існування Бога. Природне ж знання Бога неможливе. Отже, теологія як наука, в основі якої немає точних доказів, неспроможна. Оккам погоджувався з ідеєю Дунса Скота, за якою істинне для теолога може бути оманою для філософа.

_____________________________________________________________

Номіналізм Оккама практично розділяє теологію і філософію, віру і науку; обидві сторони стають самостійними. Загальним для них є принцип двох істин. Наука і віра, теологія і філософія розвиваються за своїми власними законами. Фактично, У. Оккам займає позиції подвійної істини. Думка про те, що філо­софія та теологія мають (кожна) свою істину, стала основою нової культури філософського мислення.

4.2.Основні принципи та ідеї філософії Ренесансу

Поняття «Відродження» виникло як найменування пошуків діячів цього періоду відродження цінностей та ідеалів античності. Епоха Відродження припадає на XIV-XVI ст. Відродження не означало реставрацію старого, повер­нення знову до античності, а було пошуком нового, адже в історії просто по­вернення в минулу епоху неможливий. Здобутий, нагромаджений культур­ний потенціал у будь-якому разі здійснюватиме свій вплив, відкинути його неможливо, позаяк це є економічне і культурне середовище, в якому діють орієнтовані на нього люди. Цим набутим потенціалом, спадщиною для діячів і мислителів Відродження було середньовіччя.

81

Історія філософії

За своїм змістом Відродження протиставляє себе схематичним догматам церкви, але воно виникло як результат розвитку середньовічної культури і тому несе в собі багато її рис. Найголовніше для мислення епоха Відродження — постановка проблеми світу та Бога, з якими пов'язано все інше: проблема істини, в якій виявився глибокий конфлікт між натурфілософією й ортодоксальною ка­толицькою теологією; проблема знання світу та містичного використання цього знання; проблема ставлення натурфілософів цього періоду до релігії і церкви.

Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження є гу­манізм — орієнтація на людину. Якщо в центрі уваги античної філософії було природно-космічне життя, середньовічної — релігійне життя і в його основі проблема «осмислення», то з XV ст. на перший план виходить світське життя, має значення діяльність людини в цьому світі та досягнення щастя. Інтерес до античної літератури, з точки зору гуманізму, оцінюється як стимул і форма виявлення особистого відродження. Філософія ж має допомогти людині знайти місце в житті.

___________________________________________________________

Підсумком розвитку античної філософії був неоплатонізм з його схемою світу: Єдине — Благо, Світовий Розум, Світова Душа, Космос. У середньо­вічній філософії неоплатонізм суттєво трансформується: на місце Єди­ного — Блага був поставлений Бог, відповідні до цього під змістом Світового Розуму стали розуміти Христа, Світової Душі — Святого Духа, Космосу — взагалі всього природного. В античному світогляді панує універсалізм, космоцентризм і політеїзм, у середньовічному — геоцентризм і монотеїзм. В епоху Відродження було зроблено рішучий крок до суб'єктивного, а в центр світобудови була поставлена людина (антропос). Використовуючи методологію неоплатонізму, філософи епохи Відродження формально в центр світобудови ставили Бога, але по суті головну увагу звертали на людину. Тобто філософською основою ренесансного мислення стає антропоцент-ричний неоплатонізм.

Філософське мислення цього періоду характеризується як антропо-центричне. У центрі — не Бог, а людина. Якщо Бог — начало світу, то лю­дина — його центр. Вона у своїй діяльності та помислах нічим не обмежена, вона може все саме завдяки власним зусиллям. Формується певний рівень самосвідомості; визначальними є такі якості, як гордість, самоствердження, усвідомлення власної сили і таланту, життєрадісності та вільнодумства. Завдяки цьому епоха Відродження дала світу видатних особистостей, різно-сторонньо освічених, з яскравим темпераментом, вольовою цілеспрямова­ністю, величезною енергією.

____________________________________________________________

Гуманістичний характер світогляду епохи Відродження проявляється в розу­мінні людини як вільної істоти. Бог, на думку мислителів того часу, створивши світ і людину, дав їй свободу волі, і тепер вона повинна діяти сама, визначати

82