Систематичний курс філософії

тварин вищого виду, для якої створювати свій культурний світ так само природно, як для бджіл будувати свої соти. Еволюційна течія виробила погляд на культуру як процес поступового вдосконалення знарядь праці, видів мистецтва, вірувань, культів, що проходив паралельно розвитку самої лю­дини та людської спільноти. Етнологія, яка виникла на основі застосування еволюційних методів дослідження, зачатки всіх сучасних соціокультурних феноменів та інститутів стала шукати в традиційних суспільствах, особ­ливу увагу при цьому приділяючи ролі мови, міфу і символу в здійснені міжкультурної комунікації. Історичні корені явищ, що не знаходили адекват­них сучасних аналогів, вивчалися через використання поняття «пережитки», яким визначалися живі пам'ятники минулого.

Еволюційна теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана, англійського історика Е. Тейлора та інших дослід­ників. Ними було висунуто й обгрунтовано принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Аналізу­ючи культуру первісного суспільства, Е. Тейлор дійшов висновку, що роз­виток певного народу відбувається прямолінійно, від простого до склад­ного. Л. Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію.

На різних ступенях розвитку народи живуть окремо та відповідно ство­рюють власну культуру. Однак, посилення контактів між державами, збли­ження народів, обмін досягненнями пізнання зумовлює спільність культур­них цінностей і засвоєння їх людством. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу й обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.

Просвітницька критика культури була сприйнята німецькою класичною філософією, яка надала їй характер загальнотеоретичного осмислення супе­речностей і колізій буржуазної цивілізації. Вихід із цієї ситуації німецькі філо­софи шукали у сфері «духу», у сфері морального (Кант), естетичного (Шіллер, романтизм), або філософської свідомості (Гегель), які видаються ними за сферу дійсного існування та розвитку людини. Культура з цієї точки зору постає як галузь духовної свободи людини, що лежить за межами її природного і соціаль­ного існування.

Необхідно відмітити увагу до проблеми культури /. Канта, який першим відмежував її від цивілізації. До нього під культурою (на відмінну від природи) розуміли все створене людиною. Так, наприклад, ставив питання Й.Г. Гердер, хоча вже тоді було зрозуміло, що людина немало у своїй творчості робить не просто погано, але навіть зовсім погано. Пізніше виникли погляди на куль­туру, що уподібнювали її ідеально функціонуючій системі та професійному вмінню. У цих поглядах «е враховувалося, що професійно, тобто з великим умінням, дехто може вбивати людей, але ніхто не назве цей злочин феноменом куль­тури. І. Кант, вирішуючи це питання, визначив культуру як виключно те, що

422

служить благу людей і у своїй сутності є гуманістичним. Поза гуманізмом і ду­ховністю немає істинної культури. Виходячи з свого розуміння сутності куль­тури, Кант чітко протиставив «культурі вміння» «культуру виховання», а чисто зовнішній, «технічний тип культури» він назвав цивілізацією. Передбачаючи бурх­ливий розвиток цивілізації, мислитель сприймає це з тривогою, коли говорить про відрив цивілізації від культури: остання розвивається значно повільніше цивілізації. Така пагубна диспропорція несе із собою великі біди народам світу: цивілізація, взята без духовного виміру, породжує небезпеку технічного само­знищення людства.

Важливим комплексом уявлень просвітницької епохи про культуру, що увійде в європейську самосвідомість наступних часів, є акцент на її взаємо­зв'язок із символічними системами, насамперед із мовою. Зокрема, Й.Г. Гердер, обстоюючи ідею про розвиток історії людської культури як продовження історії природи, наголошує на ролі та значенні мови в цьому процесі. Його мово­знавчі дослідження становлять неабияку наукову цінність. Німецький філософ і мовознавець В. Гумбольдт першим висунув ідею про мову як основу куль­тури. Проте він вважав, що мовні відмінності народжують непереборні світо­глядні бар'єри. У силу цього люди різних культур не в змозі розуміти один одного. Пізніше подібний розвиток думки призведе до створення теорії символів, згідно з якою культура є або символічною системою (Е. Кассірер), або в символічному характері проглядається сутнісна характеристика культури (Л. Уайт).

Своєрідну спробу розв'язати суперечність між природним і моральним, між чуттєвою насолодою і моральним обов'язком зробив великий німецький поет і мислитель Ф. Шіллер. Завдання культури, на його думку, полягає в гармо­нійному примиренні фізичної та моральної природи людини, чуттєвого і розу­мового, насолоди й обов'язку. Проте Шіллер усвідомлював, що таке розуміння завдань культури не відповідає її реальному станові в сучасному йому сус­пільстві. Відновити цінність людини, позбавити її світогляд властивих йому супе­речностей, чим здійснити головне завдання культури, може мистецтво, в якому примирюються та згладжуються протилежності фізичного й морального життя людства.

Ідея чисто естетичного подолання суперечностей дійсності як головного завдання культури знаходить завершений вияв у філософії німецького роман­тизму. Єдиною сферою, яка дозволяє людині піднятися над буденністю та збе­регти свою індивідуальну цілісність, романтики вважали мистецтво, в якому нібито знаходять своє втілення вищі ірраціональні вияви людської душі. «При­родній людині» просвітителів, яка узгоджувала свої вчинки з вимогами природи, романтики протиставили суб'єктивну могутність генія, безмежну силу худож­нього уявлення, що творить світ за власними законами.

Спробу подолати протилежність просвітницького та романтичного витлу­мачення культури була зроблена Г. Гегелем. Він вважав, що сутність культури визначається не природною детермінованістю людської поведінки і не творчою фантазією видатних осіб, а долученням індивідів до світового цілого, що містить як історію, так і природу. Та оскільки це ціле є лише породженням і втіленням

423