Систематичний курс філософії

спрямовані до синтезу та збереження творчої енергії історії. Ідеї Тілліха стали основою екуменічного руху, спрямованого на подолання релігійних відмінностей церков на засадах християнства.

Німецький соціолог Р. Демоль вважає: культура призначена для розвитку та підвищення людських здібностей, вона — найблагородніший культ душі. Розглядаючи релігію як основу розвитку культури, він висуває принцип від-повідності всієї творчої діяльності людини нормам релігійної етики.

Культура не виводиться лише з практичного досвіду, а виростає також із духовного досвіду, який внутрішньо, своїми ірраціональними проявами, поєд­наний із релігією. Культура та релігія — не випадкові і зовнішні «сусіди». Вони органічно злиті з самого початку історії людства. Однак, суспільство змінюється значно швидше, ніж релігія. Завдяки своєму проникненню ледве не в усі сфери життя, своїй традиційності, вона виступає консервативним, «зберігаючим» на­чалом суспільного життя і культури. У ній немало реліктів і архетипів міфоло­гічної свідомості. Проте у сфері культури релігію символізує не збереження ми­нулого, а саме діючий храм, який живиться реаліями традицій і сучасності.

7.2.4.Функції культури

Суспільно-історичний характер культури зумовлює її поліфункціональ-ність. Серед безлічі функцій можна виділити низку теоретичних, які виявляють філософсько-світоглядний зміст культури. Завдяки пізнавальній функції в кожну конкретну історичну епоху фіксуються результати пізнання навколишнього світу, поєднуються висновки його наукового, ціннісного та художнього від­ображення. Відповідно до рівня духовної культури ми судимо про рівень пізнання світу в певну епоху, тобто про ступінь панування людини над стихійними силами природи та суспільства. Крім того, культура — це самосвідомість соціальних груп населення, націй, класів тощо. Саме через культуру соціальні спільноти пізнають себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем, визна­чають ідеали (соціальні та індивідуальні).

Інформативна функція пов'язана з пізнавальною, без її вивчення немож­ливе розуміння сутності культури. Відомо, що соціальний досвід попередніх поколінь не може передаватися генетичною спадковістю. А соціальна спад­ковість (пам'ять людства) виявляється в культурі. Опредмечуючись у знако­вих системах (усних переказах у давнину, пізніше — в літературній мові, нотах, у «мовах» науки та мистецтва тощо), соціальний досвід попередніх по­колінь розпредмечується і сприймається новими поколіннями. Інформативна функція переднє, транслює нагромаджений соціальний досвід як за «верти­каллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» (обмін духов­ними цінностями між народами).

430

Розділ 7 • Філософія символічного світу

Завдяки культурі нові покоління людей мають можливість використати досвід, нагромаджений предками. Тепер вже зникла необхідність окремому індивідові особисто випробувати усе на власному досвіді. Його індивідуальний досвід може бути певною мірою замінений результатами досвіду попередників.

Інформативна функція культури дозволяє людям здійснювати обмін знаннями, навичками, вміннями, здібностями, тобто своїми сутніс­ни­ми — творчими силами, нерівними як у середині одного покоління, так і між поколіннями. Одна справа обмінятися предметами — в кожного буде по одному, наприклад, яблуку, але якщо обмінятись ідеями, то кожен стає багатшим, як мінімум — володарем двох ідей. Інформативна функція культури виявляється через спілкування людей, яке, за висловом А. Екзюпері, є найбільшим скарбом.

Комунікативна функція нерозривно пов'язана з інформативною. За своїм характером спілкування буває безпосереднім — це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється непрямим, опосередкованим — коли реалізу­ється через засвоєння культурної спадщини. Вивчаючи філософські твори Платона і Гегеля, долучаючись до поезії Т. Шевченка, Дж. Байрона, О. Блока, романів Л. Толстого, Т. Манна, слухаючи музику А. Вівальді, Л. Бетховена, М. Лисенка та інших митців, ми сприймаємо їхні думки та почуття, тобто ніби спілкуємося з ними. Нині з появою і бурхливим розвитком засобів масової інформації незмірно зростає роль опосередкованого спілкування.

_______________________________________________________

Марксизм. Він спирається на те, що сутність людини є сукупністю всіх суспільних відносин. Це зумовлює розглядати культуру як специфічну сторо­ну, як інструментальну систему, яка відтворюється соціальними відноси­нами. Через це культура не може бути символізацією здібностей індивіда. Основа конкретно-історичної людяності знаходиться не в індивідуальності, що розглядається як загальний принцип, а в тій сумі виробничих сил, капі­талів і соціальних форм спілкування, яку кожний індивід і кожне покоління отримують як щось належне. Марксизм вбачає в культурі живе втілення нерозривної єдності природи, суспільства, людини та її діяльності. Він по­ставив таку цілісність у площину конкретно-історичного здійснення.

Особливістю марксистської концепції є те, що вона грунтується на прин­ципі форма­цій­­ного підходу до аналізу культури. Історія суспільства поді­ляється на три великі антагоністичні формації, яким, у свою чергу, відпові­дають три великі форми поневолення: рабство, кріпосництво та наймана праця. Суперечності докапіталістичного суспільства були приховані стано­вим розшаруванням, релігійними та політичними ілюзіями.

Історія культури в цьому випадку є історією релігій і держави. Капіта­лістична епоха, якою керує нестримне прагнення до наживи, розірвала старі зв'язки між людьми. Подаль­ше зростання продуктивних сил суспільства неминуче призвело до того, що приватна властивість стала перешкодою для розвитку суспільного виробництва. Вона неминуче «породжує вар­варство всередині капіталістичної цивілізації». Вихід із такої ситуації марксизм

431