Систематичний курс філософії

з необхідністю володіє ознакою існування. Критикуючи цей доказ, Кант відмі­чав, що мислимий Бог — це не теж саме, що реально існуючий. Визнаючи недос­коналість онтологічного аргументу, сучасні богослови підкріплюють його дока­зом про властиву всім народам віру в Бога. Ця загальна розповсюдженість релі­гії залишається переконливим доказом на користь віри в Бога для більшості людства.

Космологічний доказ виходить із поняття причини речей і веде нас до вис­новку — оскільки Всесвіт існує, то він повинен мати свою причину, і такою першопричиною є Бог.

Телеологічний (телеологія — вчення про доцільність, впорядкованість) доказ — найбільш виразний, зустрічається вже у Сократа, Платона. Із тих часів він по­си­лений богословами та релігійними філософами. Доказ побудований на основі оче­видної упорядкованості світу і його відповідності для людини. Усі доступні нашо­му огляду речі та предмети Всесвіту — від елементарної частинки до Га­лактики, від мікроорганізмів до вищих тварин — Свідчать про наявність у них вражаючої організованості. Тим самим нав'язують думку про навмисну запро­грамованість світу певним розумним началом. Тома Аквінський писав, що при­родні тіла самі позбавлені розуміння, вони можуть підкорятися доцільності ли­ше, якщо їх спря­мовує хтось обдарований розумом. Отже, є розумна істота, яка покладає мету (ціль) для всього, що відбувається в природі, і її ми називаємо Богом.

Вихідна парадигма богослов'я — віра передує розумінню та підкоряє його собі. Батько середньовічної схоластики Ансельм Кентерберійський говорив: «І не до того я прагну розуміти, щоб повірити, але вірю, щоб зрозуміти». Богослов'я за­криває канони та догми релігії від наукової критики, його пронизує дух кате­горичності, нетерпимості до вільнодумства. Апелюючи до віри, богослов'я все ж таки не може обійтися без понять і доказів розсудку та розуму, тому звертається до релігійної філософії.

Постійне звернення філософії та філософів до релігії показує її невід'ємність від суспільної свідомості людства. Пройшовши довгий шлях формування, релі­гійна свідомість стала невід'ємною частиною загальнолюдської культури в ціло­му і філософії зокрема. У цьому контексті релігія стала своєрідною філософією буденної свідомості. Філософія релігії досліджує релігію в різних співвідношен­нях — з наукою, культурою, богослов'ям, її вплив на соціальне життя людей.

Релігія органічно вплетена в етнічну та світову культуру, їй властива особ­лива консервативність і стійкість, випробувана тисячоліттями. Вона є насущ­ною потребою суспільства, тому перспективи її безсумнівні. Тим більше, існу­ють потреби в компенсаторському потенціалі релігії, оскільки страждання і біди, на жаль, залишаться і в майбутньому. Ніхто із серйозних сучасних мислителів не сумнівається в тому, що і віддалене майбутнє невіддільне від релігійних начал. Жорстокий антирелігійний експеримент у країнах соціа­лізму пока­зав, що проекти «подолання релігії» не лише антигуманні, але й утопічні. Для суспільства в цілому релігія виступає важливим засобом соці­а­льної інтег­рації людей, оскільки спільні вірування надають вищого сенсу їхній діяльності. Щира віра для своєї реалізації з необхідності повинна пере­йти в індивідуаль­ний моральний подвиг — у справу служіння людям. І тому релігія сприяє єднанню людей у любові та добрі.

462

• Розділ 7 • Філософія символічного світу

навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Релігія, теологія, теїзм, віра, трансцендентний, культ, теософія, вільно­думство, атеїзм, богослов'я, релігійна філософія, езотеричний, сакраль­ний, апологія, докази буття Бога, антропософія, неотомізм, психологія релігії, дійсний гуманізм, псевдорелігія, релігійний досвід, функції релігії.