Систематичний курс філософії

в якому живе людина, — це не лише природне середовище, а й той «світ лю­дини», що створений самою людиною — культура. Наука і культура екзис-тенційно протистоять одна одній.

___________________________________________________________

Tеорію культури циклічного розвитку культур обгрунтував О. Шпенглер. На його думку, кожна культура є «живим організмом» і має свою історію. Він заперечував існування загальнолюдської культури, доводячи, що всесвітня історія складається з історії восьми замкнених у своєму розвитку великих культур. Сьогодні на історичну арену виходить російсько-сибір­ська культура, яка перебуває в стадії становлення. Істинна культура має свою долю і живе приблизно 1000-1500 років, потім гине, і сліди від неї залишаються у формі цивілізації. Концепція долі є основоположною у філосо­фії культури О. Шпенглера.

Розглядаючи історичні етапи розвитку культури, О. Шпенглер виділяє їхні філософсько-метафізичні основи. Наприклад, еллін не виділяє себе від космосу, його боги у всьому схожі на нього, у них лише житло на Олімпі. Грек перебуває у світі, в ньому живе відчуття вічності. Свідомість індуса надісторична. Єгиптянинові його життя уявляється єдністю минулого та май­бутнього (звідси — прагнення до «муміфікації»). «Фаустівська культура» вивела на арену раціональну душу. Матеріалістичні й ідеалістичні методи мислення оголили культурні сфери, утвердили штучні стани людського існування. На противагу розвитку вони локалізували стан культури і цим зумовили старіння, неодмінний занепад історично надбаних цінностей. На думку О. Шпенглера, наближається час смерті «фаустівської культури» і в двохтисячному році вона продовжить своє існування у формі європей­ської цивілізації. А перехід до цивілізації означає відмову від демократії, політичних свобод, лібералізму, прав людини і перехід до жорстокої дик­татури. Загрозу земній історії О. Шпенглер вбачає в надміру раціоналі­зованій і вкрай запрагматизованій діяльності людей.

Англійський історик і соціолог А. Тойнбі розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації. У розвитку кожної вчений виділяє й аналізує чотири фази: виникнення, зростання, надлом і занепад. Після загибелі циві­лізації її місце займає інша. Пророкуючи загибель західної цивілізації, її врятування А. Тойнбі вбачав в оновленні духовності. Особливі надії він покладав на релігію, яка виступає головним інтегратором культури. Саме вселенська релігія, створена на основі синтезу різних релігій, здатна забез­печити «єднання в дусі» різних народів. А. Тойнбі формулює «закон куль­турної радіації», згідно з яким між цивілізаціями існують широкі культурні контакти, різнобічні взаємини.

______________________________________________________________

У руслі соціологічних концепцій помітне місце посідає теологічне тлума­чення культури. Його сутність зводиться до розгляду релігії як базової основи розвитку культури. Розглядаючи культуру як «дар Божий», «іскру Божу» в лю-

428

Розділ 7 • Філософія символічного світу

дині, сучасні теологи всі досягнення духовної культури розглядають як похідні від релігії. Через це культурний розвиток людства трактується як процес пошуку божественної першооснови.

Католицька культурологія ґрунтується на принципі: культура є наслідком божественного одкровення, а етапи культурного прогресу людства — не що інше, як наближення до пізнання мудрості Творця та його волі. Людям при­значено виявити мудрість Бога в культурі. Отже, саме релігійне мислення є домінуючим в усій історії культури. У пастирській конституції, прийнятій дру­гим Ватиканським собором (1962-1965 pp.), підкреслено, що християнське віровчення оновлює духовну культуру, опромінює її з середини і дає живо­творні паростки в людське серце.

Православна культурологія ґрунтується на принципі: культура виникла з релігійного культу. На думку М. Бердяєва, культура пов'язана з культом предків, обрядами, міфами, традиціями. Усі складові культури, зокрема, філософська думка, мистецтво в органічній цілісності перебувають у церковному культі. Дифе­ренціація форм і видів культури, на думку філософа, призводить до втрати сакрального (священного, божественного), розпаду релігійних і духовних основ. Православний філософ і богослов П. Флоренський доводив, що саме релігійний культ визначає естетичну спрямованість, пізнавальне значення та виховну роль духовних цінностей. Л. Карсавін підкреслював, що саме релігійність складає зміст культурно-історичного процесу, оскільки забезпечує вирішення основного зав­дання культури, її завдання полягає в здобутті перемоги над забуттям і часом, над минулим і майбутнім — над смертю. Оскільки західна культура під впливом мате­ріалістичного соціалізму деградує, то її можна врятувати лише шляхом розвитку релігійності. У цьому аспекті, вважав Карсавін, завдання православної культури є універсальним і водночас індивідуально-національним.

Для протестантської культурології характерний принцип: лише через Бога необхідно розглядати першооснови виникнення та розвитку культури. Релігія розглядається як субстанція духовної діяльності людини, форма осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей. Один з основоположників «теології культури» П. Тіллїх вважав: все, що називається культурою, містить релігійний досвід. Філософський аналіз цього досвіду і є теологією культури. Нині, з точки зору Тілліха, релігія та культура протистоять одна одній. Це пояс­нюється тим, що в умовах земної історії або релігія підпорядковує собі культуру, або культура стає автономною від релігії, втративши при цьому смислові основи. Обидві крайнощі шкідливі, оскільки в них виявляється деструктивне начало. Завдання теології — відновити втрачений синтез християнства та куль­тури, дати відповіді на ключові питання людського буття. Шукати Бога необ­хідно не в потойбічному світі, а в глибині людської душі. Сучасна цивілізація сприяє відчуженню людини від Бога, від світу та самої себе. Як ідеал історії Тілліх висуває принцип секулярної («теономної») культури як умову подолання від­чуження. Носієм «нового буття» є Ісус Христос — не Бог, що став людиною, а людина, якою вона повинна бути: в цьому розумінні «образ Божий» втіле­ний у людині. На цій основі субстанція (релігія) і форма (культура) постійно

429