Систематичний курс філософії

виховав, але повністю підсудна, якщо діє відповідно до «етики відпові­дальності».

Відмінність етики від політики в тому, що етика зайнята внутрішньою, а політика — зовнішньою стороною оцінки інтересів. Тому уподібнення по­літики та етики виправдана, оскільки політика сфера синтезу практичного і теоретичного розуму. Якщо ми відділимо етику від політики, то тим самим зруйнуємо основи, на яких базується державне співжиття громадян. Полі­тика — це не «чиста», а зацікавлена діяльність, яка має за свою основу прин­ципи, суб'єктивовані інтересами окремих індивідів і груп.

Полем політики, де вона отримує своє інституційне оформлення, є межа між чуттєвим і раціональним досвідом. Це практично-духовна діяльність, резуль­татом якої є модель реальності, яка поєднує, здавалось би, несумісне: гру пристрастей і тверезий розум. Політик — реаліст, його діяльність у сфері духу відображається в конкретному перетворенні соціальної дійсності. Завдяки різним соціальним технологіям він переводить ідеї зі сфери теоретичного духу у сферу практичного втілення. Політичне не є чимось побічним або обумовленим практичним, ця практично-духовна сфера є самодостатньою за своєю природою. І тому джерелом політичної акції не може бути, наприклад, лише матеріальне виробництво, соціальне середовище, взаємодія, традиція — ось що вирішує її долю.

Політика — це специфічна практично-духовна діяльність, яка відобража­ється у формах упорядкування соціальної взаємодії як балансу інтересів. Об'єктом прагнень політики є суб'єктивні інтереси, тому політика — особливий творчий процес із створення можливостей реалізації суб'єктивних інтересів.

Метою політики є підтримка (стабілізація) або порушення (дестабілі­за­ція) динамічної рівноваги інтересів суб'єктів соціальної взаємодії. Це досяга­ється через комунікацію, взаємообмін тощо, завдяки чому забезпе­чується но­р­мальне функціонування всього політичного життя суспільства і тим са­мим — здійснення політичних інтересів усіх його соціальних груп і спільностей.

Для цього необхідна гнучка діяльність політичних інститутів (влада, право та ідеологія), здатність забезпечити поєднання політичних інтересів усіх членів суспільства, вирішення політичних проблем на основі компромісів різних політичних сил. Якщо цього не відбувається, то соціальні процеси стають некерованими, стихійними, що шкодить інтересам більшості членів суспіль­ства і руйнує державність. Це призводить до незворотних деформацій не лише в політичній, але й в соціально-економічній і духовній сферах життя суспільства.

Провідною ланкою політичної системи суспільства є держава. Вона по­стає, насамперед, як апарат законодавчої, виконавчої і судової влади, що здійснює свою діяльність в інтересах пануючих у суспільстві соціально-кла­сових сил. Сутність і призначення держави виявляється в її функціях: забез­печення політичної влади певних соціально-класових сил; захист країни;

292