Історія філософії

Розділ 5 .

Філософія Нового часу

5.1. Емпіризм і сенсуалізм.

5.2. Раціоналізм.

5.3. Соціальні ідеї філософії Просвітництва.

92

Розділ 5 • Філософія Нового часу

«Що не роби, а істина завжди прори­вається і завжди пронизує темряву, що її оточує».

Ш.-Л. Монтеск'є

5.1.Емпіризм і сенсуалізм

Новий час (XVI-XVII ст.) став епохою революційних перетворень у всіх сферах суспільного життя, які викликали зміни й у світоглядних установках людини. Це був час утвердження та поступової перемоги в Західній Європі капі­талізму як нового способу виробництва, утворення ринкових соціально-еконо­мічних відношень і появи паростків демократії та громадянського, правового суспільства в політичному устрої держав. Виробництво, яке бурхливо розвива­лося, мало потребу в науці, особливо природничій. Основною метою філософії та природознавства проголошується збільшення влади людини над природою й удосконалення людини, яка акцентує увагу на розумі, науці як інструментах пізнання і перетворення світу. Щоб досягнути вказаної мети для філософії висувається подвійне завдання: створення та логічне обґрунтування наукових методів пізнання; побудова загальної, цілісної, взаємопов'язаної системи знання про світ через узагальнення даних природничих наук.

Прагнення до систематизації, кількісне зростання і диференціація пізнання зумовлюють розвиток теоретичного мислення, яке прагне до створення ціліс­ного образу світу. Якщо орієнтація на чуттєвість і практичність пізнання означає розвиток емпірії, яка, у свою чергу, спирається на науку, то прагнення до виявлення взаємозв'язків і взаємодій закономірно веде до підвищення ролі раціонального пізнання. Тому з розвитком чуттєвого, емпіричного пізнан­ня світу розвивається і точне, раціональне, математичне мислення. Як емпі­ричне, так і раціональне пізнання ведуть до розвитку науки як цілого, формують її характер і проектуються на основні напрями філософського мислення Нового часу. Грандіозний прорив у галузі експериментально-мате­матичного природознавства, досягнення раціоналістичної філософії та стверд­ження в ній позицій матеріалістичного напряму врешті-решт підривали основи релігії і сприяли формуванню вільнодумства як основи плюралізму. У цих умовах спостерігається тенденція до секуляризації суспільного життя, максимального розвитку в ньому світських, демократичних начал.

Біля колиски нового бачення наукових проблем стоїть знаменитий англій­ський політичний діяч і філософ Френсіс Бекон (1561-1626 pp.). У своїй праці «Новий Органон» Бекон обґрунтовує погляди на мету і призначення науки, розробляє основні принципи індуктивного методу дослідження. Афоризм Бе­кона: «Знання — сила» до цього часу є символом науки.

Критична, руйнівна частина філософської системи Бекона спрямована на виявлення причин людських помилок і вироблення рекомендацій для їх

93