6.4. Наука і філософія: стратегії взаємодії

Наука — це діяльність людини з вироблення, систематизації та пере­вірки знань. Людське життя постійно ставить проблеми і складні завдання, які необхідно вирішувати. Для цього і потрібні вичерпні знання, вироблення яких і є метою всілякої наукової діяльності. Одержані знання дозволяють пояснити та зрозуміти процеси, які вивчаються, здійснити передбачення на майбутнє і відповідні практичні дії. Реалізація цього завдання відбувається на емпіричному та теоретичному рівнях дослідження. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт, який вивчається, а теоретичне — концент­рується навколо узагальнюючих ідей, гіпотез, законів, принципів. Наука

394

Розділ 6 • Епістемологія

як особлива сфера духовно-практичної діяльності є складною композицією функціональних комплексів. До них належить лінгвістична, логічна, референ-ційна, рефлексивна системи, що утворюють архітектоніку науки. Періодизація способів виявлення наукової думки під час її розвитку, фіксація дослідниць­ких традицій, властивостей ментальної культури передбачає поділ «тіла» науки на складові, елементи, що відповідають духу часу. В історичному ракурсі це — протонаука, в типологічному — класика, некласика і неонекласика. Наука завжди прагне до вершин людського знання. Усі шляхи, які ведуть до цих вер­шин, становлять ідеали науки. Вони є теоретичними й експериментальними методами, які дозволяють досягнути максимально обґрунтованого і доказо­вого знання.

На відміну від науки філософія є роздумом про трансцендентне, тобто про смисложиттєві основи людського буття. Філософське мислення, через свій особистісний характер і відсутність емпіричних критеріїв перевірки, вразливе, оскільки все, що завгодно, не будучи спростованим, може за таке видаватися. Водночас завжди може знайтися людина, яка не має схильності до філософських міркувань: прочитавши глибоку та натхненну філософську роботу, вона залишиться байдужою.

Філософія має справу з цінностями у всіх їх різноманітностях. Починаючи з Сократа, філософська свідомість поширюється на знання в усьому його обсязі, причому воно свідомо протиставляється знанню, обмеженому пізнан­ням дійсності. Воно охоплює також і визначення цінностей, правил і цілей. Філософське світорозуміння будується на основі охоплення всіх даних про реальність і уявлень про цілі та сенс людського існування. Останнє особливо важливо. Філософія визначає родові властивості людини — межі та можли­вості пізнання нею себе і світу. Увагу людини як індивіда приваблює етична філософія, звернена до особистісних властивостей. При цьому хочеться ба­чити рівну собі людину, яка сама шукає.

Те, що у філософії ціннісний аспект має важливіше значення, ніж у науці, веде до того, що так звані загальні її закони (що відображають прагнення, подати філософію як науку, використовуються ідеологами для надання ваги, очевидності, об'єктивності своїм поглядам) заслуговують скоріше назви прин­ципів. Філософські погляди не можна розглядати у вигляді теорії, подібно до наукової. Це, скоріше, система понять, що об'єднуються навколо спільної ідеї.

____________________________________________________________

Трансцендентність філософії. Відправна точка філософії — міф, його осмислення. Спадкоємність думки зближує філософію з наукою, і неда­ремно основи науки закладені також в Давній Греції, батьківщині євро­пейської культури. Наука йде від видимих речей і її висновки перевіря­ються ними.

Філософські системи неможливо повністю підтвердити або запере­чити: вони говорять про світ загалом, претендуючи на вселенський

395