Розділ 9 • Філософія економіки

ням і здобуттям грошей, які дають могутню владу. У своїй праці «Філософія грошей» Зіммель визнає визначальну роль грошей у світі, а грошовий обіг — як універсальну якість економіки. Він доводить некероване зростання лих­варського капіталу та виникнення глобального, світового ринку. Прибуток виникає не з виробництва, а переважно з обміну як такого. Самооцінка сутність грошового обміну ігнорує товар і народжує спекулятивний «при­буток з повітря».

Французький філософ Е. Дюркгейм (1858-1917 pp.) створює теорію суспільної солідарності, яка базується на розподілі праці. Він досліджує внесок культури в соціальний зв'язок. Причини послаблення економіки він вбачав у відставанні розвитку культури від економічного зростання, в недос­коналості моральних норм, які не відповідають новим економічним реаліям.

Американський філософ Т. Веблен (1857-1929 pp.) здійснив критич­ний аналіз структури економіки. Він критикує тенденції споживацтва в поведінці та діяльності людей. Він виявив природу престижного спожи­вання. Веблен показує, що розвиток економіки випереджає зміну соціаль­них інститутів. У суспільстві XX ст. відбувається зростання протистояння інтересів і бізнесу. І в цій конфліктній ситуації головну роль має відіграти технократія як носій інтересів науково-технічного прогресу. Концепція Веб-лена стала невід'ємною частиною сучасної філософії економіки.

_____________________________________________________________

Об'єктом вивчення такої науки буде економічне життя суспільства як процес діяльності людей, який розгортається в часі та просторі індивідуально-загальної еко­номічної форми їхнього буття, як у минулому, так у сучасному і майбутньому.

Тип суспільної будови залежить від характеру діяльності людей на певному етапі історії. Через це історію цивілізації можна поділити на три великі епохи: доекономічна — основний тип діяльності — передекономічний, який дозволяв людині протистояти природі в боротьбі за виживання; економічна — заснована на праці як усвідомленій діяльності зі створення комфортного та безпечного сере­довища буття; постекономічна — її перші ознаки стали заявляти про себе в останні десятиріччя насамперед зміною характеру діяльності людей.

Із проблемою людини як суб'єкта економічної діяльності тісно пов'язана проб­лема людини як суб'єкта економічного процесу. Діяльність людей як форма реалі­зації їхніх сил, як ускладнено розчленований та поєднаний зв'язок утворює все нові «композиції» людських здібностей, їхніх втілень, умов, засобів здійс­нення тощо. Кожне наступне покоління вступає в життя з іншим, ніж у попе­реднього, «запасом» та обсягом людського досвіду. Воно змушене виробляти нові форми його освоєння і самореалізації. Останнє є не додатком до предмет­них і зовнішньосоціальних перетворень, а внутрішньою умовою, рухаючою силою і мотивом їх здійснення. Якщо спочатку ми пов'язували розуміння проблем економічного процесу з діяльністю людей, то нині стоїть завдання тлумачення їхньої діяльності як самореалізації.

515