Історія філософії

логії, структурна лінгвістика та антропологія, семіотика і психоаналіз, культуро­логія та політологія, космологія та соціологія — продуктивно розв'язують філософські питання за дисциплінарними межами самої філософії.

Філософія говорить не про закони, а про смисли, не про природу, а про куль­туру, дух людини. Філософія є «службою» забезпечення суб'єктивних перед­умов людської свободи. Сьогодні «запити філософських смислів» (С.Б. Кримський) виникають у всіх сферах творчої діяльності. Досить згадати проблеми єдиної теорії поля як «теорії усього», релятивістську космологію як теорію Всесвіту, концепцію мови як «дому буття», вчення про культуру як духовність людини, чи політологію як практичну мудрість. Отже, розвиток філософії диктується самим розвитком сучасної науки.

Філософія пояснює обґрунтованість і смисл того чи іншого наукового від­криття або знання. Це має важливе значення для розуміння сутності пара-науки (антинауки, «альтернативної науки»). Позиція світоглядного плюралізму, нейтральності наукового світогляду щодо псевдонауки веде до інтелектуаль­ного анархізму, що може призвести до перемоги марновірства та забобонів.

Загальнокультурне значення і просвітницька функція філософії несумісні з тими псевдонауковими теоріями, які звалюються на сучасну людину. Ігнору­вання наукового світорозуміння може призвести до небезпечних соціальних на­слідків, особливо коли паранаука вступає в союз із політичною владою. Це не тільки релігійний фанатизм, фундаменталізм та інквізиція, але й соціал-дарвінізм,. гоніння на генетику та кібернетику тощо. Тому байдужість до зусиль науки є виявом інтелектуальної і моральної недостатності.

Сучасна наука не суперечить варіативним результатам розв'язання проб­лем філософії. Плюралізм стає виразом об'єктивного стану речей. Непевне-ність остаточних констатацій у науковому мисленні викликає потребу в за­лученні до їх обґрунтування евристики загальної картини світу. А це розширює в проблемному полі науки сферу філософських міркувань та їх значення. Філософія збагачує наше інтелектуальне уявлення і зменшує догматичну впевненість, котра заважає займатися творчістю.

1.5.Причини виникнення філософії

Вирішити поставлену проблему означає не просто дати відповідь на пи­тання: з чого, коли, як, де і чому виникла філософія як нова, більш універсальна форма світогляду. Це відповідь на питання — чому потреба у філософії від­творюється в культурі людства в різноманітних регіональних і національних формах у різні історичні епохи.

Питання про те, де виникла філософія, — це питання про рівень давньо­китайської, давньоіндійської філософії. Питання про те, коли виникла філо-

22

• Розділ 1 • Предметне поле філософії, її сенс і призначення

софія — це питання не про звичайну хронологію, а про рівень суспільного розвитку, визначення часу, коли стає можливою філософія як нова форма суспільної свідомості і новий вид світогляду, і на якому стані ця можливість реалізується.

При відповіді на питання, з чого виникла філософія, всі концепції поділя­ються на три основні групи: міфогенна, сцієнтистська і гносеогенна.

Згідно з міфогенною концепцією, філософія виникла з міфології шляхом внут­рішнього (імманентного) розвитку останньої за рахунок зміни лише форми: особистісно-образна форма змінюється на безособистісно-понятійну. Іншими словами, міфологічні образи, зрозумілі і на рівні буденної свідомості, посту­пово стають ідеями, символами, узагальненими поняттями. Представники цієї концепції (Г.В.Ф. Гегель, А.Ф. Лосєв) вбачають в міфологічному світогляді духовне джерело філософії. При цьому Г.В.Ф. Гегель не проводив відмінності між міфом і релігією, вважаючи міф світоглядною частиною будь-якої релігії.

Основою міфології, вважає Г.В.Ф. Гегель, є фантазуючий розум, який не може виражати розумний зміст світу в розумній формі. У міфології форма супе­речить змісту, тобто загальним визначенням істини. Людина починає сум­ніватися в істинності міфологічного пояснення світу. Філософія і виникає як спроба виразити об'єктивно-розумний зміст світу в адекватній (відповідній) йому понятійній формі. Міф — це єдине духовне джерело філософії, яке створює можливість філософствування. Для перетворення цієї можливості в дійсність необхідна низка умов — розквіт, зрілість дійсно політичної свободи і певний рівень розвитку культури. Тоді зникає спрямованість на одиничне: міфологічний образ, як правило, є одиничним, на відміну від філософських узагальнень — понять. Сова Мінерви — символ філософської мудрості — вилітає, по Гегелю, в сутінки, тобто по закінченню (при заході) реальної історичної епохи, схопленої в думці.

На думку А.Ф. Лосєва, міфологія відрізняється від релігії, і саме з нерелі-гійного міфу виникає філософія. Основою міфу як живого, одушевленого і зрештою антропоморфного розуміння буття з'являється абсолютизація ро­дового життя. Філософія і виникає як спроба розгадати таїну вищої об'єк­тивності нерелігійного міфу. «Міф» — «слово», «розповідь» — на перших порах не протиставлявся «логосу», первісним значенням якого також є «слово», «мова». Тільки пізніше «логос» стало означати здатність до мислення, розум. Починаючи з V ст. до н. е. у філософії й історії міф, протиставлений логосу, набув негативного відтінку, означаючи безплідне, необгрунтоване тверд­ження, яке не спирається на чіткий доказ або надійне свідчення. Але навіть у цьому випадку поняття «міф», дискваліфіковане з точки зору істинності та протиставлене «логосу», не поширюється на священні тексти про богів і ге­роїв. Так само як багатоликий Прометей, «міф» означає досить різні реалії: теогонію і космогонію, різного роду байки, повчання, родоводи, легенди, які мовби мимохідь передаються з уст в уста. Таким чином, у грецькому кон­тексті міф — не тільки особлива форма мислення, але й сукупність того, що передається і розповсюджується завдяки контактам, зустрічам,

23