Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

досконалішого суспільства: союзи, що виникали, вступали у взаємні сутички, загальну боротьбу за виживання та реалізацію особистих і групових інтересів. В історії суспільства виживали та процвітали найбільш сильні, життєздатні, ви­нахідливі як особистості, так і спільноти, соціальні структури ширшого націо­нального масштабу та найбільш культурні, солідарні, розумні.

_________________________________________________________________

Видатна роль у розвитку вітчизняної філософії історії належить М. Грушевському. Світоглядну основу його історіософської концепції зумовили як ідеї західноєвропейської філософії, так і звернення до історії, культури, життя свого народу. Наріжним каменем його творчості стало національне питання загалом і, насамперед, проблема національної незалежності України. Він прагне створити свою історіософську концепцію, дати раціональну схему самостійності українського історичного процесу, показати, що український народ має свою культуру, мову, історію.

Як історик М. Грушевський усвідомлював усю складність і взаємообу-мовленність історичного процесу, як і те, що всі прояви розумового життя залежать від впливу умов життя, політичного та соціального. Рушійною силою історії він вважав народ. Виступаючи проти нівелювання україн­ського минулого російським історичним процесом, М. Грушевський по­стійно підкреслював, що український народ має на своїй землі глибоке коріння, а його минуле і культура нації є органічно-самостійним явищем. Своєю творчістю мислитель продемонстрував, що українська філософська думка зробила посильний і вагомий внесок у розвиток концепції філософії історії взагалі та національної зокрема.

_________________________________________________________________

Солідарність об'єднувала народи та сприяла їхньому прогресу: розумний смисл людства не може міститися в нескінченному породжені держав, що борються, ворогують між собою. Отже, потрібна мета, ціль, до якої треба руха­тися. Ф. Шеллінг, наприклад, говорив: ідея неперервного прогресу є ідея безціль­ного прогресу, а те, що не має цілі, не має і смислу; нескінченний прогрес — це порожня і похмура теорія. Здійснення загальнолюдської мети прогресу вко­рінено в людській духовності, яка ніколи не заспокоюється на досягнутому, а завжди ставить все нові і нові цілі, здійснення яких долає ті суперечності, що виникли нині.

Загальна точка зору завдяки прогресу передбачає просування від простого до складного, підвищення складності організації. Вихідний розвиток пов'яза­ний із підвищенням рівня організації і, відповідно, складності системи, що веде за собою посилення ролі внутрішніх факторів у складі цілого порівняно із зовнішніми, із зростанням активності системи, можливості її самозбере­ження, а також відносної самостійності.

Вищою мірою прогресивності всіх суспільних явищ є людська особистість. Історичний прогрес відображається в розвитку та задоволенні потреб людини

357