Історія філософії

Через відмінність об'єктів світоглядного відображення світогляд поділя­ється на індивідуальний та масовий.

Індивідуальний світогляд відображає специфіку неповторних рис особис­тості людини та особливості її існування.

Масовий світогляд властивий націям, класам, групам людей, він також відображає те спільне, що характеризує буття людей на певних історичних етапах у межах певних культур.

Філософія — це теоретично сформований світогляд, система загальних по­глядів на світ у цілому, на місце людини в ньому. Вона передбачає існування різно­манітних форм самовизначення людини у світі. Отже, світогляд у філософії виступає у формі знання і має систематизований, упорядкований характер. Цей момент суттєво зближує філософію і науку. Філософію вважають матір'ю науки, і перші природознавці були одночасно філософами, а сама філософія прагне використати теоретичні методи дослідження, логічний інструментарій для об­грунтування своїх положень, вироблення достовірних, загальнозначимих прин­ципів і положень.

Великий німецький філософ /. Кант окреслив сферу філософії такими питаннями: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? Що таке людина? Філософський спосіб вирішення цих питань відрізняє орієнтація на знання, міркування, доказ, а головне — на суверенність свідомості й унікальність світогляду окремої людини — головного суб'єкта філософствування.

1.4.Чи є філософія наукою?

Сучасна наука як особливий соціальний інститут виникла в Європі в період XV-XVII ст. її мета — одержання об'єктивних знань про реальність, придатних для практичного застосування. На відміну від буденного пізнання наука орієнтується на пошук сутності явищ, пошук об'єктивної істини, котра не виявляється простим спостереженням, а вимагає соціальних процедур транс­формації реальних об'єктів в ідеальні (які існують тільки в думках) об'єкти. Критеріями наукового пізнання як продукту наукової діяльності є система-тизованість, інтерсуб'єктивність, перевірка досвідом, відтворюваність. Науку можна визначити як «спостереження, класифікацію, описання, експеримен­тальні дослідження і теоретичне пояснення природних явищ».

Вироблені філософією науки XX ст. критерії науковості не дозволяють стверджувати, що філософія є наукою, оскільки більша частина філософських тверджень емпірично не доводиться і не заперечується. У філософії ніколи не було пануючої парадигми, тобто сукупності цінностей і засобів вирішення дослід­ницьких завдань й установок, які поділяються всім науковим співтоварист-

20

Розділ 1 • Предметне поле філософії, її сенс і призначення

вом. У ній завжди відбувається протистояння і боротьба течій, шкіл, напрямів. Аксіоми філософії не передбачають емпіричного обґрунтування. Більшість філософських тверджень не можна оцінювати як істинні чи хибні.

Але наука — це завжди методично організоване мислення. Тому філосо­фія безперечно є наукою, специфіка якої полягає у співвіднесеності різних способів бачення об'єктів. Успадкувавши від міфології і релігії їхній світо­глядний характер, світоглядні схеми, а також весь обсяг позитивного знання, філософія разом вирішує свої проблеми під іншими кутом зору, а саме з позицій раціональної оцінки (з позицій розуму). Як теоретично сформований світогляд, система загальних поглядів на світ у цілому, що передбачає існування різно­манітних форм самовизначення людини, філософія є формою знання і має впорядкований характер. Цей момент суттєво зближує філософію і науку.

Не можна заперечувати наукового характеру філософії взагалі як одного із грандіозних проявів людського знання і культури. Якщо розглядати філо­софію не тільки стосовно конкретних концепцій, а й з позицій історії, то можна виявити спадкоємність розвитку філософського знання, його проблематики, спільність категоріального апарату і логіки дослідження. Ще Арістотель виділив із свого вчення логіку — науку про правильне мислення; психологію — науку про душу; етику — науку про моральне вдосконалення; метафізику — власне філософію. Він вважав метафізику «царицею всіх наук», що було зумов­лено вищим рівнем її розвитку (на той час) порівняно з іншими науками. Г. Гегель розглядав філософію насамперед із точки зору «науки логіки».

Висновки, одержані у філософії, слугують не тільки засобом отримання нау­кового знання, але й самі входять у зміст науки. Філософія виробила свій категоріальний апарат і свою мову. Вона здійснює науковий пошук і вже завдяки цьому має науковий характер.

Філософія активно взаємодіє з конкретними науками, які освоюють окремі аспекти розвитку природи і суспільства, спираючись на емпіричні методи дослідження. Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні цілісної картини світу, її основним методом виступає теоре-тичне мислення, яке спирається на досягнення конкретних наук. У цьому виявляється її специфіка як форми універсального теоретичного світогляду, оскільки вона має справу з фундаментальними характеристиками людського буття.

Великі відкриття в конкретних науках сприяли інтенсивному розвитку філософії. Досить згадати той величезний вплив, який справили успіхи природознавства в Новий час або в кінці XIX — початку XX ст. на розвиток філософського знання. Разом із тим і філософія впливає на розвиток конк­ретних наук, причому як позитивно, так і негативно. Філософський світогляд так чи інакше впливає на позицію вченого, а отже на його ставлення до необ­хідності розвитку тієї чи іншої конкретної галузі знання. Адже такі науки, як кібернетика з погляду програм штучного інтелекту, технічна логіка та інформатика, синергетика — в аспекті моделювання креативних сил пород­ження порядку з хаосу, ноосферна стратегія соціобіології та глобальної еко-

21