Розділ 4 • Антропологія

У різних пізнавальних і практичних цілях акценти на біологічному або соціально-психологічному в людині можуть зміщуватися в той чи інший бік. Але в кінцевому розумінні повинно обов'язково відбуватися поєднання цих сторін. В іншому випадку розгляд даної проблеми буде або природно-науковим, біологічним дослідженням, або «чистою» культурологією.

_______________________________________________________________________

Феноменологія Е. Гуссерля прагне перебороти замкненість особистості, а тому все, що вона переживає, вважається інтенційним, з самого початку спрямованим на зовнішній світ. Людина не просто існує, а існує у світі. Це існування людини у світі Е. Кассірер розумів як її маніфестацію, само­виявлення в мові, праці, релігії. Людина — істота, яка створює символи самої себе, тобто культуру.

Екзистенціалізм передусім стурбований дійсністю індивідуального людського існування. Він шукає свободу як від природного буття, так і від позаособистісних сил. Заперечуючи диктат об'єктивного ідеалізму, мате­ріалізму, сцієнтизму, раціоналізму представники екзистенціалізму на перед висувають почуття, але не просто почуття, а процес відчуття, переживан­ня. На місце тимчасових почуттів ставиться постійні чуттєві переживання, які визначають сенс буття людини.

Розвиваючи тенденції, які містяться у «філософії життя», феноменології Гуссерля, екзистенціалізмі, у 1928 р. завдяки працям М. Шелера і Г. Плес-нера виникає філософська антропологія. Це особлива філософська дис­ципліна і філософський напрям, у центрі якого — проблематика людини. Постає завдання: на основі даних спеціальних, окремих наук про людину — біології, фізіології, психології, соціології тощо — створити про неї цілісне уявлення.

__________________________________________________________________________

Обмежений розгляд індивіда в певних рамках призводить до спрощеного тлумачення співвідношення біологічного і соціального в людині, на основі якого виникають різні версії панбіологізму і пансоціологізму. Наприклад, різні со­ціальні негаразди пояснюються непереборними природними якостями лю­дини. Новітні концепції соціалбіологізму і соціал-дарвінізму на альтерна­тивне поставлене питання: «Гени чи соціум?» — провідне місце відводять генам; їх доктрини виходять з того, що генетична природа людини загалом вимагає виправлення, а найближче майбутнє загрожує людству загибеллю через дію біологічних факторів. Лише генетика, взявши біологічну еволюцію «у свої руки», може відвести цю загрозу.

_______________________________________________________________________

Філософія Ренесансу, один із головних принципів якої — антропоцент­ризм, розглядає людину як автономну істоту, як живу цілісність. Єдність

301

душі і тіла — це перевага людини перед іншими створіннями. Людина є відчуваюче тіло з властивими для нього духовними та естетичними дос­тоїнствами.

Філософія Нового часу акцентує увагу насамперед на духовній сут­ності людини. Зокрема Р. Декарт розглядає мислення як єдину достовір­ність людського існування. Специфіка людини вбачається в розумі, мис­ленні, яке панує над пристрастями. Людина передусім розумна істота, тому тіло і душа, хоча і перебувають в єдності, не мають нічого спільного. Душа мислить, тому зміст душі — це свідомість.

Взагалі філософська думка цього періоду демонструє багато тонких спостережень за внутрішнім життям людського духу, смислом і формою операцій людського розуму, таємницями людських помислів і вчинків, при­хованих в особистісній глибині. У свою чергу природознавство створило зразки натуралістичних досліджень сутності людини. Але головна заслуга цього часу — визнання автономії людського розуму в пізнанні власної сутності.

У німецькому романтизмі XVIII — поч. XIX ст. (Гете, Гердер, Новаліс, Шлейєрмахер та ін.) у певному значенні відбувається повернення до тра­дицій Ренесансу. Сфера емоційно-чуттєвого повністю урівноважується з мисленням і ставиться вище за нього. Так, згідно з Новалісом, «мислення — лише сон почуттів».

У класичній німецькій філософії гіпертрофується духовне начало в лю­дині, акцентується увага на раціональному. Щоправда, для І. Канта людина дуалістична: вона належить як до світу взагалі, де панує природна необ­хідність, так і до світу свободи. Специфіка людини визначається її трансцен­дентністю і моральною свободою поведінки. Заслугою Гегеля (як і Гер-дера) є розроблення ідеї історичності людини. Для Гегеля вона є носієм загальнозначимого духу, суб'єктом духовної діяльності, який створює світ культури.

__________________________________________________________________

Гіпертрофія генетичних факторів і селекційних можливостей є передумовою зменшення соціального начала в людині. Але вона — природно-соціальна істота. Природа дає людині значно менше, ніж вимагає від неї життя в суспільстві. У свою чергу абсолютизація соціальних важелів (виховання, освіта, пропа­ганда) у зміні людської природи в «потрібну» сторону не дає бажаних резуль­татів. Культурологічна та політико-ідеологічна «штурмовщина» не мають істо­ричного і соціального смислу — вони тільки дезорієнтують і позбавляють дієвості самі соціальні важелі.

Біосоціальна єдність людини виявляється вже при народженні. Механізм спадковості, який визначає біологічну сторону людини, включає і соціальну сутність. Хоча дитина з'являється на світ як людська істота, вона лише кан­дидат у людину, її вводить у світ людей суспільство, яке регулює і наповнює поведінку індивіда соціальним змістом.

302