Систематичний курс філософії

береться за основу тлумачення. Сковорода на основі подвійної природи всього (у тому числі Біблію) вважає, що і в людині знаходяться два проти­лежні начала — «вічність» і «тлінність», піднесене та нице. У ній живе два ангели або демони — світлий і темний, добрий і злий, мирний і буйний, хранитель і губитель. Завдання філософії — розкривати істинну сутність предметів і явищ символічного світу, допомагати людині пізнати себе, свою духовність. Сковорода дійшов висновку, що вся природа «макросвіту» переломлюється і продовжується в «мікросвіті» — в людині. Спираючись на ці позиції, Г.С. Сковорода вперше в історії української духовності заклав основи розуміння культури як окремої, специфічної сфери буття, в якій її божественна сутність перебуває в символічних формах. Принцип симво­лізму й інтерпретації Біблії філософ поширив на сферу духовної культури, її історію та форми прояву, зокрема дохристиянську, християнську та світську.

_________________________________________________________________

Яскраво виражена концепція культури в творчості діячів Кирило-Мефо-діївського братства, які висунули ідею звільнення слов'янських народів від гноб­лення та створення федеративного «Союзу слов 'янських республік» із столицею в Києві. У працях М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка та інших було вислов­лено цінні думки про розвиток національної культури: положення про дер­жавну самостійність слов'ян, вільний розвиток національної культури та мови, про характерні риси ментальності українців, зокрема, природний демокра­тизм, прагнення до волі, поетичність, віротерпимість, відкритість у спілкуванні, дружелюбність тощо. Члени братства виступали за навчання українською мовою, були організаторами видавничих проектів. Просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського братства сприяла формуванню та розвитку національ­ної свідомості та культури українського народу.

Важливою віхою становлення національної культури є розвиток стилю українського бароко в XVII-XVIII ст. (у народних думах, живописі, архітектурі, мистецтві). У його центрі — ідея гуманізму, ідея людини як творчої, активної та життєдіяльної особистості.

У кінці XVIII ст. формується концепція романтичного народництва. Відпо­відно до неї провідним началом у духовній культурі виступає фольклор, який визначає писемну культуру. У такому разі творцем культури виступає прос­тий народ. Український романтизм мав значний вплив на культуру інших слов'янських народів. Із 60-х років XIX ст. відбувається наукове осмислення українства, його специфіки порівняно з іншими національними культурами. Етнографи, історики, фольклористи (М. Драгоманов, В. Антонович, В. Вовк, 1. Рудченко, О. Потебня, О. Русое, П. Житецький, М. Лисенко), спираючись на тео­рію компаративістики (запозичення та взаємовпливу) й міфологічну європей­ську школу, виділяють національно-специфічні особливості культури.

У працях відомого богослова, культуролога, філософа та письменника /. Огієнка висунуто концепцію історії культури українців від найдавніших часів.

438