Систематичний курс філософії

міти історичний процес, потрібно правильно і точно відбити факти й обста­вини, мати вдалий знімок осіб, місцевості, часу, звичаїв, способів мислення, певного розвитку причин на тій основі, що веде до певних наслідків, цілей, засобів, дослідити найглибші ідеї і спонукання, які рухають народами, і ті еле­менти розвитку, які чиняться людством. Лише за таких умов можливе пра­вильне пояснення історії, розуміння її.

У поглядах на історію О. Новицький додержувався європоцентризму, вважаючи, що кінцевий розвиток всесвітньої історії зумовлюється Євро­пою, хоч при цьому не заперечував ролі інших народів, зазначаючи, що ті народи, які виконали свою роль в історії, не сходять з історичної арени. Ці народи можуть змішуватися і робити свій внесок у розвиток людства. Історію О. Новицький поділяв на два періоди: язичницький і християнський. Відповідно до цього виділяв і два основних періоди розвитку філософії впродовж її історії: давньоязичницький (епоха опосередкованого знання) і християнський (епоха безпосереднього знання), в якому відкривається протилежність думки та буття, віри та знання.

___________________________________________________________________________

Через це виникає питання: що взагалі таке прогрес. За змістом — це роз­виток до кращого. Але як відрізнити його і яким чином розвиток до кращого може принести погане? Тут є дві сторони.

По-перше, коли говорять про втрати та біди, принесені прогресом циві­лізації, то розуміють не очевидний зміст цього поняття, успадкованого від того, що вважалося прогресом (особливо економічним і технологічним) ще в мину­лому столітті, вірніше, сучасну екстраполяцію цих уявлень.

У XIX ст. у прогресі вбачали шлях до кращого всього людства. Сучасне розчарування в ньому, передусім, пов'язано з утраченими надіями: прогрес технології обернувся екологічними бідами та легкістю фізичної загибелі людства, соціальні експерименти спричинили страшні жертви і створення тоталітарних суспільств. Отже, залишається переглянути розуміння прог­ресу, уточнити його критерії: що вважати кращим, що гіршим, який напрям у розвитку прогресивний, який реакційний.

По-друге, все сказане вище про онтологічну природу суперечностей, їх­ньої абсолютної неминучості свідчить про те, що плата за прогрес буде завжди, як би добре ми не скоригували це поняття. Це найважливіша сто­рона проблеми. У межах матеріального світу людина не може подолати тра­гічності буття. Нерозважливо розраховувати на поцейбічність вирішення всіх проблем, на сприятливий хід прогресу (у найправильнішому його розу­мінні). Християнська надія повністю відмінна від «історичного оптимізму». Вона має основу поза цим світом і звернена не до суспільства, не до мас, а до особистості.

Становлення та вдосконалення особистості і суспільства та їх розумний прогрес взаємно обумовлюють один одного. Який же зміст та об'єктивна мета цього прогресу? Без сумніву, об'єктивною метою історії є створення все

356