Розділ 7 • Філософія символічного світу

Феномен культури — це діалектична єдність перервного та неперерв­ного. Законом розвитку культури є спадковість. Будь-яка культура одно­часно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного та неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації. Наприклад, в історії української культури виділяється культура Київської Русі, козацької доби, бароко, Галицько-Волинського князівства тощо.

Культура як продукт суспільно-духовної практики здійснює активний вплив на людей, на їхню життєдіяльність. Люди не лише створюють куль­туру під час матеріальної та духовної діяльності, але й оволодівають набутими знаннями, тобто зайняті засвоєнням культури. Будь-яка діяль­ність — практична чи теоретична, матеріальна чи духовна, поряд із творчим аспектом включає аспект функціонування — засвоєння культури. Чим ширші масштаби створення культурних цінностей, тим більший обсяг діяльності необхідний для успадкування культури, для її передачі новим поколінням, творчого відтворення. Законом функціонування культури є її засвоєння, збереження та передача наступним поколінням. Суспільство формує різ­номанітні форми та способи передачі культурних цінностей: шляхом вихован­ня, навчання, освіти, мови, наслідування та повторення кращих зразків через звичаї і традиції.

Такі способи називаються традиційними формами передачі. У межах соціальної єдності (нації, класу, соціальної групи) ці форми утворюють досить складну й ієрархічну систему, яка акумулює і відтворює духовні цінності, погляди, ідеї, принципи, зразки поведінки та діяльності, мислення і почування, риси національного характеру. У процесі історичного розвитку відбува­ється не лише оволодіння набутим досвідом, але й подальший розвиток і вдосконалення культури, набуття нею гуманістичного змісту, створення нових культурних цінностей.

______________________________________________________________________

Одна з найбільш суттєвих характеристик культури полягає в її ціннісному змісті. Культура — це матеріальні та духовні цінності. Під цінністю розу­міється визначення певного об'єкта, явища матеріальної та духовної реаль­ності, яке «висвічує» їхнє позитивне чи негативне значення для людини та людства. Лише для них речі, явища мають особливий смисл, освячений зви­чаями, релігією, мистецтвом і взагалі «променями культури». Реальні факти краси природи, урочисті події, властивості не тільки сприймаються, пізна­ються нами, але й оцінюються, викликаючи в нас почуття піднесення, захвату, любові або, навпаки, ненависті чи презирства. Ці різноманітні задоволення та незадоволення якраз і складають те, що називається смаком: добре, при­ємне, делікатне, ніжне, благородне, величне, священне тощо. Якась річ має для нас певну цінність завдяки не лише своїм об'єктивним властивостям, але й нашому ставленню до неї, яке інтегрує в собі і сприйняття цих властивос­тей, і особливості наших смаків. Як говорив Монтеск'є, відчуття задоволення

435