Розділ 1 • Предметне поле філософії, її сенс і призначення

«Я знаю багато прекрасних наук, але науки, прекраснішу за філосо­фію, не знаю».

Г.В.Ф. Гегель

Філософія... Магія цього слова завжди заворожувала людину, котра у віковічному пошуку сенсу життя опинялася перед нескінченною низкою проблем, їх вирішення в кінцевому результаті залежало від рівня інтелек­туального потенціалу людини. Жодна з конкретних наук, незважаючи на прак­тичну значимість і авторитет, не стала таким центром загального тяжіння, як філософія. Вона завжди була джерелом віковічних запитань людського духу щодо смислу абсолютного, сенсу життя і смерті, таємниці людського існування та сутності Бога.

У нашу епоху високих технологій стало очевидно, що науково-електронні, комп'ютерні системи, дуже ефективні в розв'язанні практично-виробничих питань, які виникають щодня, поступаються перед людським духом у справі їх формування та постановки. Адже людина постійно має проблемний аспект свого буття. Все це збільшує потреби в успішних рішеннях та вірних відпо­відях на екзистенційні і науково-технічні проблеми. Без таких відповідей неможливе практичне життя людей. Це означає, що філософія продовжує нести відповідальність за розв'язання віковічних проблем.

1.1.Що таке філософія?

У кожної людини є своє власне уявлення про зміст цього широкомасш­табного поняття. Воно залишається і сьогодні як ніколи сучасним та модним. Ми постійно чуємо: «філософія вчинку», «філософська позиція», «філософія економіки», «філософія освіти», «філософія життя» тощо. Спроба визначити зміст поняття показує, що у звичайному житті слово «філософія» використо­вується по-різному, але в основному вона уявляється як щось занадто ро­зумне, досить нелегке заняття, на яке згодиться не кожний.

Для юриста цікава філософія права, тобто здатність подивитися на фено­мен права «зверху», побачити в ньому універсальні моменти, які повторю­ються у всіх системах права.

Для педагога вираз «філософія освіти» означає чітко визначену концеп­цію організації навчального процесу, його гуманітаризацію, співвідношення мети і засобів, визначення сенсу і результатів педагогічної діяльності. Це щось узагальнююче, стратегічне.

13

Історія філософії

Для бізнесмена, менеджера вираз «філософія економіки» є здатністю ро­зумно, вигідно, в гармонії особистих і суспільних інтересів організувати спра­ву, реалізувати «бізнес-план» у процесі конкретної виробничої чи фінансової діяльності.

Етимологія слова «філософія» показує, що в перекладі з грецької воно означає «любов до мудрості». У VI ст. до н. е. Піфагор із Самоса, відомий як ве­ликий математик, на запитання царя Полікрата про сутність своїх занять від­повів: «Ні, я не мудрець (sophos), я любитель мудрості (philosophos)». «Що ж таке філософія?» — запитав із здивуванням володар. «Людське життя, — від­повів Піфагор, — можна порівняти з ринком та Олімпійськими іграми. На рин­ку є продавці і покупці, які шукають вигоди. На іграх їх учасники турбуються про славу і знаменитість. Але є ще глядачі, які уважно спостерігають за тим, що там відбувається. Так і в житті людей. Більша частина їх турбується про багатство і славу, всі в погоні за ними, тільки незначна кількість серед галас­ливого натовпу не беруть участі в цій погоні, але споглядають природу речей, і пізнання істини люблять більше всього. Вони називаються філософами — лю­бителями мудрості, а не софосами — мудрецями, тому що тільки один Бог може володіти всеохоплюючою мудрістю, а людині властиво лише прагнути до неї».

Піфагор мав на увазі той факт, що «мудрець» — поняття досконале і, та­ким чином, закінчене, частинне. Мудрецю, як і Богу, вже ні до чого прагнути, його мудрість суверенна і абсолютна. Любитель же мудрості динамічний, він прагне, він рухається до мудрості.

Специфіка філософії полягає в тому, що вона завжди особистісна. Але на­ступає момент, коли вона «виходить в люди», перетворюється в «крик, який неможливо стримати» (М.К. Мамардашвілі). Містком, по якому особистісна думка переходить до іншої людини і по якому конкретного індивіда дося­гають чужі узагальнення, є спілкування та різні форми передачі інформації. Тоді починається вже інша філософія.

У свій чай давньогрецький мислитель Арістотель висловив думку про ба­гаторівневий характер існуючої в суспільстві філософії. Сьогодні вона реалі­зована в ідеї про три рівні філософської свідомості: практичний, освітній і теоретичний. Спочатку філософія виступає як народна мудрість, афорис-тика (практичний рівень); пізніше вона здобуває дидактичну, впорядковану форму («освічену» свідомість); нарешті, третій, теоретичний рівень філосо­фії передбачає її повну категоріальність, логічну системність і, таким чином, професійність.

У даному випадку йдеться про надособове існування філософії, коли вона начебто загальна. Але важливо пам'ятати, що за своїм джерелом, за способом виникнення будь-яка філософія — особистісна. На це звертали увагу і ан­тичні автори, і більш пізні, особливо в наш час. Поза тим, особистісна філосо­фія також може існувати в трьох видах: здоровий глузд (філософсько-прак­тичний рівень), дидактика (філософсько-художній), теорія (філософсько-професійний).

14