Розділ 8 • Філософія освіти

дій людей практиці Новоєвропейської цивілізації, механізм конституювання глобальності нині відрізняється від простої групової агресії соціальних оди­ниць у попередній період. Для інтелектуальних стратегій сучасності є харак­терним принцип пріоритету загальнолюдських цінностей. Але вони мають суперечливу природу. Адже інтерпретація цього пріоритету як переваги або диктату авторитету зовнішнього інтересу світової спільноти над внутріш­німи проблемами народів обтяжена негативними наслідками не меншого масштабу, чим зворотнє твердження базисності регіональних проблем. Склад­ність і нетрадиційність сучасних проблем пріоритету загальнолюдських цін­ностей виявляє специфічний для соціальних стратегій XXI ст. духовно-куль­турний і політичний досвід нашого часу. Цей досвід означає перелом деяких базових тенденцій в історії соціально-політичної та філософської думки людства». Через це на перший план дискурсу філософії освіти висувається «принцип монадності» (С.Б. Кримський).

Із точки зору цього принципу ціле викликає плюралістичність форм свого функціонування, кожна з яких може стати індивідуальним виразником загаль­ного. Разом із тим індивідуальне — це не одиничне, а єдине, здатне втілювати весь світ, сконцентрований у межах особистості. У такому розумінні монадне стає принципом соціально-культурної й освітянської діяльності в духовності XXI століття. У такій новій якості духовність визначає цінності загальнолюд­ського через його здатність втілюватися в індивідуальних долях людей і на­родів. Загальним для всіх є наявність у відносинах людини з природою та суспільством глибокої екзистенціальної суперечності, викликаної тим, що людина є обмеженою в часі і просторі смертною істотою, яка прагне подолати власні межі і стати причетною до нескінченного Всесвіту, чим здійснити осо-бистісне начало.

_______________________________________________________

Філософія зовсім не зобов'язана зв'язувати себе зі світом сущого та належ­ного, з дійсністю і необхідністю. Її покликання — це третя модальність, світ можливого. Саме на ній акцентує увагу сучасний позитивний екзистен­ціалізм. Його представник Н. Аббаньяно вважає, що екзистенція — це сукуп­ність можливостей, які людина повинна реалізувати. Однак, він не згоден із М. Гайдеггером, який, визнаючи, що екзистенція — це постійна проек-тація в майбутнє, врешті-решт приходить до висновку, що всі проекти при­речені на невдачу, адже умови, в яких вони реалізуються, обов'язково їх руйнують. Таким чином, екзистенція не може відірватися від ніщо. З іншо­го боку, К. Ясперс підкреслює, що всі спроби екзистенції «дійти до буття» закінчуються крахом, людина не може ототожнюватися з буттям, не може з'єднатися з трансцендентністю. Обидві ці установки Н. Аббаньяно називає негативними, з огляду на те, що вони заводять екзистенцію до немож­ливості — неможливості відірватися від ніщо (Гайдеггер) і неможли­вості прикріпитися до буття (Ясперс). Але можлива ще третя позиція:

491

Систематичний курс філософії

акцентувати увагу не на початковому або кінцевому пунктах руху, а на са­мому русі, поступі.

Якщо М. Гайдеггер і К. Ясперс урешті-решт зводили всі можливості до неможливостей, то представники християнського екзистенціалізму (Мар­сель, Ле Сени, Ловелль) перетворювали їх у потенційності, неминуче при­значені людям як вищим істотам. Але в такому разі, вважає Н. Аббаньяно, екзистенція втрачає свою проблематичність, і процес її конституювання здійснюється немовби автоматично. Таким чином, у філософії екзистенціа­лізму виділяється три головні напрями залежно від того, як вони трактують можливе: неможливість можливого; необхідність можливого; можливість можливого. Дотримуючись останньої позиції, Н. Аббаньяно вважає: по­трібно приймати та зберігати можливості як такі, тобто не перетворюючи їх ні в неможливості, ні в потенційності. Кожна справжня можливість має дві іпостасі: вона одночасно «можливість-так» і «можливість-ні». І ці два аспекти потрібно постійно враховувати та співвідносити один із одним. Жодна з даних людині можливостей не призначена обов'язково реалізу­ватися. Тому ніяких абсолютних гарантій здійснення її проектів не існує; але це не означає, що всі вони первісно приречені на невдачу.

_________________________________________________________

Подолання глобальної проблеми деструкції духовності — надзвичайно важка і по-своєму глобальна проблема. Тим більше, якщо вона стосується освітянського процесу, в якому існує розлад у знаннях. Сліпо наслідуючи наукові моделі, університети перетворилися на хаотичне скупчення соціаль­них дисциплін та піддисциплін, не маючи нічого, що було б із ними (цими мо­делями) споріднене. Унаслідок цього основною характеристикою освіти став хаотичний стан. Водночас прагнення до свободи стало самоціллю. Але повна свобода вибору могла призвести лише до анархії, до розчинення в масі. Різні науки можуть засипати нас безліччю фактів, але університети не пропону­ють методики, для того щоб відрізнити буденне, швидкоплинне й нетривке від позачасового та безмірно цінного. А оскільки культура втратила свій гносеологічний центр, що виходить за межі самого процесу, то на почат­ку XXI ст. вона опинилася в стані хаосу — мислення і світоглядних орієн­тацій. Звідси — хаос «перехідного» періоду, втрата «центрів» особистісних орієнтацій на майбутнє. Необхідно підкреслити, що вектор інтересів як країни загалом, так і освіти, знаходиться не в минулому, не в «наздоганяю­чому розвитку», а в майбутньому.

Очевидно, вкрай важливим стає відтворення філософського начала, з якого починається творення уявлення про єдине поле знання. В іншому разі відбу­деться повторення виникнення в мисленні того, що стало фактом свідомості сучасної західної людини — переваги таких понять, як «деконструкція, соціальна коректність, політкультурність, плюралізм, позитивізм, прагматизм, нарцисизм, декаданс тощо. Більше того, поняття політкультурності та соціальної корект­ності настільки змінили навчальний план вищої школи, що в багатьох студентів

492