Систематичний курс

Тривалий час наукове знання перебувало в ембріональному стані. Розви­ток науки вимагав постійної опори на факти, широкого розповсюдження, по­слідовної раціоналізації, домінування відповідного менталітету. Усього цього не було в належному обсязі ані в епоху античності, ані в епоху середньо­віччя. Ситуація кардинальним чином змінилася в XVI-XVII ст. Саме в Новий час форми мислення, які раніше були винятком, стали надбанням більшості освічених людей, і наука стає найважливішим фактором життя. Без науки, особливо без ньютонівської механіки, становлення індустріального суспільства навряд чи відбулося б.

У XVI ст. виникають вільні співтовариства, клуби, з яких пізніше утворю­ються національні академії, що започаткувало спільні наукові пошуки, У 1662 р. було засновано Лондонське Королівське товариство, в 1666 р. — Паризьку Академію наук, в 1700 р. — Берлінську, в 1724 р. — Петербурзьку тощо. Паралельно виникають державні обсерватори: 1672р. —Паризька, 1675 р. —Грінвічська.

Розвиваються форми наукової комунікації, відповідні за циркуляцію ідей, організується вихід журналів, альманахів. У 1751 р. у Франції з'являється «Енцик­лопедія наук, мистецтв і ремесел», у якій підсумовується розвиток науки і тех­ніки того часу.

Друга половина XVIII ст. — чергова віха трансформації системи науки, яка означала створення спеціалізованих наукових і навчальних закладів. Відбуваєть­ся розподіл науки на фундаментальну та прикладну. Із середини XIX до початку XX ст. розгортається проблемно-прикладна організація наукових розробок: галу­зеві та міжгалузеві центри, міждисциплінарні групи, спеціалізовані та комплексні програми. Оформлення галузевої науки увінчує її структурну диференціацію.

__________________________________________________________________________

У наші дні наука має досить розгалужену дисциплінарну структуру, до скла­ду якої входять філософські, логіко-математичні, природні та гуманітарні науки (дисципліни). Сучасна наука стала найголовнішою умовою формування ду­ховного світу людини, культури й економічного життя суспільства.

У XVIІ-XVI11 ст. відбувся великий поворот у розвитку культури — наука піднялася на її вищий рівень. З того часу значення науки постійно зростає і віра в неї підтримується її колосальними досягненнями. У середині XX ст. внаслідок зміцнення зв'язку науки з технологією відбулася подія, рівна за масштабами науковій революції XVII ст. Вона отримала назву науково-техніч­ної революції (НТР), яка ознаменувала новий етап у розвитку наукового знан­ня і характеризується: зростанням науки з технікою в єдину систему, внаслі­док чого наука стала безпосередньо виробничою силою; небувалими успіхами в справі підкорення природи та вивчення самої людини як частини природи.

В авангарді науки йдуть фундаментальні дослідження, які розвивають науку по експоненті: обсяг наукової діяльності, у тому числі світової наукової інфор­мації, подвоюється кожні 10-15 років, а далі цей процес буде ще інтенсивні-шим. У 1900 р. у світі було 100 тис. учених, нині приблизно 6 млн (один із ти­сячі людей, що живе на Землі). 90% усіх учених, що коли-небудь жили на плане­ті — наші сучасники. Зараз нараховується понад 15 тис. наукових дисциплін.

__________________________________________________

380

• РОЗДІЛ 6.. Епістемологія

У сучасній філософії існують два погляди на науку в її зв'язку з життям людини: наука — продукт, створений людиною, і наука — це продукт буття, який відкривається через людину.

Наука не тільки приносить безпосередню користь суспільному виробництву і добробуту людей, але й вчить думати, розвиває розум, зберігає інтелектуальну енергію. Вона не лише вивчає буття та його еволюцію, але й сама с продуктом розвитку, утворюючи після природи та людини (культури) особливий «третій» світ — світ знань і вмінь.

Наука як важливий соціальний інститут сучасної цивілізації. Інституційне практикування науки синтезує норми й організацію, соціологічні й аксіоло-гічні виміри наукових занять: наука — соціальна інфраструктура, укорінена на втіленні політико-юридичних, громадсько-моральних, методологічних імпе­ративів. Це прояснює характер внутрішньої регуляції в такій цілісній системі, як виробництво знання. Компонентами науки в цьому ракурсі виступають об'єктивне (соціалізоване) і суб'єктивне (персоналізоване) знання; гносеологіч­ний, моральний кодекс, який резюмує цінності та консолідує вчених у відносно замкнену, недосяжну для непосвячених професійну страту з єдиними інте­ресами; ресурси, фінанси, інструментарій; одержання та підвищення квалі­фікації; корпорації і співтовариства.

Наука як академічна система. Це самодіюча багатогалузева організація, до якої входить безліч соціально підтримуваних структур, які спеціалізуються на отриманні об'єктивного суспільно корисного знання. Академічна система — організація багатоканальна, багатопрофільна, кожному її виміру відповідає специфічний зміст і наповнення.

Соціальна площина — розгалуження дослідницьких, освітянських, просвіт­ницьких, допоміжних установ, орієнтованих на примноження та відтворення всієї сукупності належних до науки відношень.

Пізнавальна площина — загальна інтелектуальна праця, яка ґрунтується на триєдності генерації, трансляції й асиміляції знання. Відповідно до цього визна­чаються ролі діячів науки. Середовище вчених неоднорідне, у ньому виділя­ються творці, знавці, педагоги, зусилля яких спрямовані загалом на розширення та зростання знання.

Психологічна площина — неперервність наукових циклів гарантована по­стійністю, відпрацьованістю інструментів до наукового середовища, понов­ленням і зміною кадрів.

Наука як діяльність виступає в двох іпостасях — соціологічній і когнітивній. Перша фіксує рольові функції, що співпадають зі стандартними обов'язками, покликанням суб'єктів у межах науки як академічної системи та соціального інституту. Друга відображає творчі процедури (емпіричного та теоретичного рівня), які дозволяють створювати (вимірювати, поглиблювати) знання.

Особливостями наукової діяльності виступає: універсальність; унікальність; невартісне виробництво — творчі дії не мають вартісних еквівалентів; персоні-фікованість — вільне духовне виробництво завжди особистісне; дисциплінованість; демократизм — захист критики та свобода думки; комунікабельність — творчість

381