Розділ 6 • Епістемологія

та розуміння; обумовлена новими завданнями ідея самовираження — уста­новка не на зовнішній, а на внутрішній світ (роль суб'єкта в пізнанні).

Анархія і волюнтаризм. Утверджують образ людини-бунтівника, що пов­стає проти інертної маси, — зміна норм, індивідуалізація цінностей, ставка на нетрадиційність, підрив абсолютів і канонів. Прагматизм. Вносить стерео­типи інструментальності, ефективності, свободи пошуку, волевиявлення (актив­ність вченого).

З'єднавши ці різні особливості ідейних предтеч некласики в систему, можна зробити висновок, що в архетипі духовності початку XX ст. закладені багатозначні для майбутнього знання особливості. Це новаторство, перегляд, самоутвердження, критика традиції, експериментаторство, нестандартність, умовність, концептуалізм, зміна стратегії відображення. У підсумку склалася нетрадиційна інтелектуальна перспектива з багатьма неканонічними показ­никами. Вона має принципові риси некласичного світоуявлення. Поліфунда-ментальність. Руйнує моністичний субстанціалізм із прийняттям образу ціліс­ної, багаторівневої системної реальності. Створюється модель субстанційного плюралізму, який навіює картину багатоваріантної реальності, здатної на само­організацію. Інтегратизм. На противагу класичному фундаментализму сприй­мається схема багатовимірної, поліваріантної дійсності, де ціле і частина самодостатні; частина не мініатюра цілого. Синергетизм. Трактує утворення макроскопічно впорядкованих структур у нетривіальних (немеханічних) систе­мах із позицій формування порядку з хаосу внаслідок колективного узгод­ження множини підсистем на основі нелінійних, неспівмірних упорядко­вуючих процесів. Холізм. Антифундаменталістський інтелектуальний блок, що визначає інтерпретацію дійсності як ієрархію цілісностей.

Антиспоглядність. Діяльнісний підхід у вигляді орієнтації не на репродукцію заданих структур, а на перетворення зовнішньої стосовно людини дійсності.

Релятивізм. Втілює та закріплює в знанні ідею природної межі значень як величин, так і способів їх вибору, дії, але не може бути ототожнений із суб'єк­тивізмом.

Когерентність. Означає синхронізацію різних, іноді (як здається) непов'я-заних подій, які накладаються одна на одну і тому посилюють або послаб­люють розмірність власного руху.

Нелінійність. Відповідно до некласичної ідеї конструктивної ролі випадку, становлення нових форм відбувається в нестійких до випадкових відхилень, що дає початок новим еволюційним рядам. Відбіркові, чуттєві до власної історії, адаптаційні механізми породження цих рядів носять нелінійний характер.

Топоси. Це об'єкти зі змінною типологією, в яких допускається «змішу­вання» частин із цілим, перехід зовнішнього у внутрішнє.

Симетрія. Збагачує арсенал дослідника принципами теоретико-групового (логічного) підходу. Симетрія (інваріантність) виступає різновидом абстракції ототожнення, дозволяє відволіктися від несхожого і зв'язати в одному законі об'єкти та поняття, які здаються роз'єднаними. Зв'язування незв'язуванного

387