Систематичний курс філософії

на це, відносини між філософією та релігією складалися дещо інакше, ніж поміж релігією і наукою. У першу чергу тому, що об'єктивна філософія завжди підтри­мувала самим своїм духом прагнення людської думки до цілісності та нескінченності на противагу приземленості сцієнтистської (наукової) думки. Претендуючи в са­мому предметі свого вивчення на щось вище, ніж предмет науки, філософія вибрала «божественне». Зокрема, Арістотель у «Метафізиці» писав, що філосо­фія — це «божественна наука», і божественною була б кожна наука про божественне. З'ясовуючи питання про першопричину та першоначало, він вважав такими Бога: Бог є першо­начало, і першопричина, і першодвигун. А. Уайтхед писав, що такий висно­вок Арістотеля був першим кроком, без якого неможливо було створити всеохоплюючу концепцію, спираючись на досить незначний емпірич­ний матеріал. В умовах обмеженого досвіду лише ідея про певну сутність, яка знахо­диться в основі всіх дійсних речей, була теоретичною необхідністю.

Це викликало дух суперництва з боку релігії, яка в епоху античності ще не була концептуально оформлена, і у вираженні своєї сутності, своїх прин­ципів не могла протистояти філософії. Філософи прагнули зрозуміти причину напруженості у стосунках між релігією та філософією.

Це не благородне, а дріб'язкове почуття низького суперництва, спрямоване на себе подібних. Таке почуття не властиве Богу та філософії, яка має справу з бо­жественним. Таким чином, релігійне суперництво з філософією — це не позиція Бога, це позиція служителів культа, і тому філософська етика радить афінянину (греку) взагалі не лякатися і бути відважним, спробувати долучитися до щастя божественної думки. Саме таке життя, вважає Арістотель, є найкращим.

Ця проблема істотного, органічного зв'язку філософії з релігією розгля­далися багатьма мислителями в історії філософії. К. Ясперс у XX ст. характер цього зв'язку визначає поняттям «трансцендентне (позадосвідне) мислення». Таке визначення специфіки філософського знання різнить його з релігією і означає, що філософія, поза вивченням предметного світу, займається дослі­дженням свідомості екзистенції (існування у співвідношенні з трансценден-цією). Розуміння філософії як трансцендентного пізнання (як пізнання, здат­ного вийти за межі людської свідомості та досвіду) зустрічається в роботах інших, у тому числі сучасних філософів.

­­­______________________________________________________________________

Радикальне подолання релігії, поставлене епохою створення просвіт­ницько-раціональних проектів, мало неоднакову мету. Наприклад, і Маркс, і Ніцше виступають за подолання релігії, але цілі, які вони при цьому фор­мують, шляхи, які для цього подолання пропонують, зовсім різні. Атеїзм Ніцше — особливий, не дивлячись на деякі моменти схожості з атеїзмом французьких просвітителів. Атеїзм Фейєрбаха зберігає традиційну мораль, джерела якої знаходяться в «Нагірній проповіді», більше того, він зберігає навіть релігійне забарвлення цієї моралі: заперечуючи Бога, він на його місце висуває культ «божественності людини». У «Сутності християнства» Фейєрбах писав: «Людина людині бог — така вища практична першоос-

456