Систематичний курс філософії

державами, народами все більше охоплює буття людства. Людський час — це також провідник впливу загальнолюдських цінностей на розвиток людини, підвищення рівня її духовності, гуманізму, культури. Простір і час — нескін­ченні. Але істинна нескінченність — це процес, якісна різноманітність, яка міс­тить нескінченність простору та часу, єдність протилежностей, передбачає постійний вихід за межі кінцевого, його продовження.

Прискорення історичного розвитку немовби ущільнює соціальний час і простір: за одиницю календарного часу відбувається все більша кількість різних подій. Це значною мірою стосується окремого індивіда: чим більше проблем і завдань стоять перед ним, тим насиченішим, багатшим є його життя, тим більше він встигає зробити, досягти, створити.

1.1.6. Світоглядний сенс онтології

Поняття «буття» є вихідним у осмисленні людиною світу. Воно де­монструє переконання індивіда в тому, що світ існує, він буттєвий, а разом із ним буттєва і сама людина. Це поняття актуалізує надію людей на те, що ця буттєвість має відносно сталий, стабільний характер. Людина занадто рано починає ставити собі та іншим запитання: Хто вона така? Якою є природа дійсності, що її оточує? Звідки вона з'явилася на світ і що є джерелом виник­нення цього світу? Чи є мета у всьому тому, що відбувається, чи є в ньому сенс? Це останнє запитання людина ставить перед собою в граничних ситуа­ціях, коли, подібно до принца Гамлета, запитує: «Бути чи не бути?» Історико-філосо'фський аналіз свідчить, що всі мислителі минулого, незалежно від напряму світоглядної орієнтації, починали зі з'ясування найсуттєвіших буттєвих проблем: Що лежить у центрі світобудови? Чим є світ, Космос? Що знаходиться в центрі людського споглядання та думки? Із чого складаються речі? Що є основою розмаїття нескінченності змін явищ у бутті? Отже, вини­кає питання: що таке буття? Так виникає онтологічна проблематика.

Із розвитком наукового пізнання суттєво змінюються, розширюються й ус­кладнюються уявлення про буття, матерію, рух, простір і час. На кожному рівні структурної організації матерії виявляються свої особливості у взаємодії об'єк­тів, свої специфічні форми просторової організації та руху часових процесів. Хоча простір, час, рух є такі ж загальні й абстрактні поняття, як і матерія, це не виключає специфічних умов взаємовідношень у матеріальних системах різних видів. Так само як вищі форми організації матерії надбудовуються в процесі розвитку над простішими, не виокремлюючи, а включаючи останніх у свій склад, так і відповідні їм форми руху, ускладнюючись, породжують нові види взаємо­дії. В ієрархії систем ми виділяємо насамперед мікросвіт, макросвіт і мегасвіт. Прогресивний розвиток суспільства нерозривно пов'язаний із розкриттям сут­ності властивостей і форм буття, культурно-практичним їх опануванням.

236

Розділ 1 • Онтологія

навчальний тренінг