Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

вісім. До них належать: індійська, вавілонська, єгипетська, антична (апол-лонівська, або греко-римська), арабська (магічна), західна (фаустівська), культура майя та російська (слов'янська). Найдокладніше Шпенглер зупи­нився на порівняльному аналізі життєвого кола (завершальною стадією якого і є цивілізація) чотирьох культур — китайської, античної, арабської та західноєвропейської.

У концепції О. Шпенглера цивілізація — період не розквіту, а навпаки, омертвіння відповідної локальної культури. Кожна культура, яка є специ­фічним організмом, має певну тривалість життя — близько тисячоліття. Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію. Це перетворення можна охарактеризувати як перехід від становлення до окостеніння, від «душі» до «інтелекту», від «діяння» до «роботи».

Формування цивілізації відбувається, за Шпенглером, як деформація внутрішньої форми культури. Це період, коли встановлюються джерела творчості. Із приходом цивілізації і вербальна (усна), і образотворча мис­тецька творча діяльність, гадає він, вироджується в спорт. Синхронно з цим у сфері етики та філософії на зміну продукуванню символів, які віді­грають щодо культури визначальну роль та утворюють її ядро, приходить «холодне», рефлексивно-критичне осягнення цих символів і їх регулятивне застосування.

___________________________________________________________________

Така концептуальна спрямованість робить необхідним аналіз проблем мен­тальності в цивілізаційному розвитку. З'ясування сутності та ролі ментальності в історичному процесі сприяє можливості осягнення своєрідності вузлових утворень історії.

Потрібно виходити не лише з нелінійної природи історичного поступу, але й з його нелінійного розвитку. Проникнення в суть нелінійності всього розмаїття конкретних виявів і витворів історії з необхідністю зумовлює зміну погляду на історичний процес. М.Я. Данилевський зазначав, що прогрес полягає не в тому, щоб іти весь час в одному напрямку, а в тому, щоб «сходити все поле», яке є ареною історичної діяльності людства, в усіх напрямах.

Послідовний нелінійний цивілізаційний підхід переконливо доводить, що істо­ричний прогрес не перебуває в неухильному русі. Його поступовий характер визна­чається не через позиції «гірше-краще», «нижче-вище», а в тому, щоб кожна цивілізація в процесі самовизначення і самоутвердження відтворила, відкрила для себе заново і збагатила своїм, лише їй властивим досвідом, інші інва­ріантні структури і цінності загальнолюдського характеру.

Своєрідність цих цінностей і структур, їхня роль у ритміці цивілізаційних процесів вимагає врахування не лише досвіду історико-типологічних порів­нянь О. Шпенглера, але й праць, присвячених аналізу архетипних утворень (Юнга, Дюркгейма тощо). Без сумніву, такі цінності та структури носять харак­тер своєрідних архетипів і не підлягають зовнішньому обміну та впливу (імпортно-експортному). Кожна цивілізація може їх засвоїти лише самостійно, що обу-

369