Рекомендована література

1. антология культурологической мысли. — М., 1999.

2. Гирич И. Основы художественной культуры. В 2 кн. — М., 1999.

3. Гриненко Г. Хрестоматия по истории мировой культуры. — М., 1998.

4. Ильенков Э.В. Философия и культура. — М., 1991.

5. Онтологічні проблеми культури. — К., 1994.

6. Семчишин М. Тисяча років української культури. — К., 1993.

7. Туровский М. Философские основания культурологии. — М., 1997.

8. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. — К., 2000.

1. Хоруженко К. Мировая художественная культура. — М., 1999. 10. Швейцер А. Культура и этика. — М., 1973.

440

Розділ 7 • Філософія символічного світу

7.3.Релігія

«Ми поставлені перед якимось таєм­ничим «або-або»: або Бог і безсмертя, або Ніщо. Трансцендентність може озна­чати або перше або друге — причому наука і розум не можуть дати вирі­шення цієї дилеми, це вирішення дається серцем, дається релігією».

Б.П. Вишеславцев

7.3.1.Сутність релігії

Релігія є одним із найдавніших, найважливіших феноменів духовного буття всіх народів. Вона пронизує мало не всі форми земного життя людини та визначає його орієнтири. Релігія — знаряддя специфічного, емоційно-інтуїтивного та конкретно-образного світоосвоєння. Вона є виразом праг­нення безпосередньо доторкнутися до «задзеркального», таємного, вічного, позамежового. Релігія є своєрідною філософією буденної свідомості, позара-ціональним способом орієнтації в тому, що індивід не може безпосередньо осягнути, виміряти й описати.

Упродовж історії розвитку культури людства релігійність, релігійна сві­домість набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шлях від первісних культів до складних релігійних систем та основних світових і національних релігій сучасності.

Релігія є «метафізикою народу» (А. Шопенгауер), тобто є його філософією як невід'ємним компонентом людського світогляду. Вивченням релігії займа­ється передусім теологія, а також історія та філософія — кожна під своїм кутом зору. Теологія прагне до ефективного витлумачення фактів релігійної свідомості, поданих в одкровенні. Історія релігії досліджує процес виникнення та роз­витку релігійної свідомості, порівнює і класифікує різні релігії з метою знайти спільні принципи їх становлення. Філософія аналізує насам­перед сутність релігії, визначає її місце в системі світогляду, вияв­ляє її психологічні та соціальні аспекти, онтологічний і пізнавальний зміст, розкриває співвідношення віри і знання, аналізує проблеми відношення людини і Бога, моральний сенс релігії та її роль у житті суспільства, у розвитку духовності: і людини, і людства.

Термін "релігія" частіше за все виводять від латинського reiligio — благочестя, набожність, предмет поклоніння, святість, іноді ж від religare — пов'язувати, зв'язок із Богом. У народів світу нараховуються тисячі різних релігій — нечис-

441

Систематичний курс філософії

ленних і широко розповсюджених, живих і мертвих, давніх і нових, племінних і національних, вузьколокальних і світових. Кожна з них по-своєму неповторна й екзотична. Однак, усе це розмаїття релігій об'єднує загальне: всі вони автоно­мні до реалій земного буття. Водночас від своїх витоків до найбільш сакраль­них атрибутів вони пронизані началом земним, людським, соціальним.

Релігія є визнанням Абсолютного начала, тобто Бога, від якого залежить усе кінечне, у тому числі й людина, і прагнення узгодити наше життя з волею Абсолюта. Ось чому в кожній релігії можна знайти дві сторони — теоретичну, в якій виражається розуміння Абсолюту, і практичну, в якій висловлюється реальний зв'язок Абсолюта з життям людини. При цьому осмислення Бога може бути надзвичайно різним; виражатися в поклонінні рослинам, тваринам, вогню, людині. Абсолют може мислитися також у вигляді абстрактної ідеї: різне розуміння Бога в деїзмі, пантеїзмі, теїзмі, культ людства в О. Конта тощо.

Релігія як соціально-культурний феномен розглядається в різних аспектах: вона осмислює Бога як Абсолют в його відношенні до людини, природи та суспільства. Головною функцією релігії є морально-соціальне призначення: вона покли­кана утверджувати в душі народу мир, любов і злагоду. Релігія з'єднує життя двох світів — земного, природно-соціального і трансцендентного (сакрального, божественного, величного). У релігії особливе значення має відношення інди­відуальної душі до трансцендентного — з цим пов'язане особисте душеспасіння. А це передбачає розгляд духовного начала в єдності з матеріальним. С. Франк зазначав, що, за всієї різноманітності релігійних поглядів, релігія завжди озна­чає віру в реальність абсолютно-цінного, визначення начала, в якому поєдну­ються реальна сила буття й ідеальна сила духу.

У релігійній свідомості під час її становлення на перший план виступили духовні проблеми, викликані розвитком соціальних форм життя: співвідношення добра і зла; проблема справедливості, совісті; наявність або відсутність мораль­них цінностей, їх абстрагування; питання про смерть і безсмертя людини тощо. Тим самим релігійна свідомість формувалася не стільки як учення про світ, а як соціально-етичне вчення. Історія людства підтверджує, що всім народам властивий релігійний досвід і свідомість. Це свідчить про початкову потребу релігійного духу та відповідну йому область ідей, почуттів, досвіду. Ця потреба взагалі не знищується і навіть нічого не губить внаслідок розвитку науки, філо­софії та мистецтва. Вона є спільною для людства в усі періоди його існування, складаючи духовне начало в людині.

В усіх формах релігійної свідомості знаходиться визнання існування вищого начала та його зв'язку зі світом кінечних речей. Цим зв'язком пояснюється і необхідність поклоніння Богу, молитви та жертви, і те, що релігія служить не лише теоретичній потребі розуму, але й цілям моральності (сфері нашої волі) і естетичному началу, насамперед, почуттям.

У релігії не можна бачити вираз діяльності лише однієї сторони людської душі. У сфері релігійної свідомості бере участь людина зі всіма її духовними потребами і нахилами. У зв'язку з цим філософи звертають увагу на різні сторони релігії. Наприклад, І. Кант вбачає в релігії насамперед емоційну сто-

442