Розділ 7 • Філософія символічного світу

і французьке суспільство у своїй чисто практичній діяльності стало безре­лігійним. Із цього приводу Л. Фейєрбах писав: «Місце віри зайняло безвір'я, місце Біблії — розум, місце релігії та церкви — праця, місце пекла — мате­ріальна нужда, місце Христа — людина». Як мислитель, Фейербах у своїй теоретичній діяльності ставить завдання — узгодити практичну безрелігій­ність, яка утвердилася в європейському суспільстві завдяки діяльності про­світителів і Французької революції, з новою теорією релігії.

Новою теорією Л. Фейєрбах оголошує філософську антропологію, що, на його думку, зробить людей вільними та незалежними громадянами цього світу. Для усвідомлення себе вільною та незалежною людина повинна зро­зуміти суперечність між індивідом і родом людським. Людина завжди усвідомлює себе лише як індивід, а не як рід. І тому свої сили і свою могутність, владу над світом вона передає істоті, яка знаходиться поза нею, божественній істоті. «Релігія є тотожний з сутністю людини погляд на сутність світу та людини», — вважає Л. Фейербах, але цю тотожність лю­дина переживає як відмінність. Божественна сутність постає як зовнішнє щодо людини. «Бог — це відчужене від людини її Я, що вона потім знову присвоює собі» — в культі, в релігії. І тому релігія — це не просто поміщення сутності людини за та зовні власних меж, а відчуження, яке констатує Л. Фейєрбах.

____________________________________________________________

Вірування «опредметнені» в релігійних організаціях — церкві. Культ і церква становлять своєрідну інфраструктуру релігій. У науковій класифікації різно­види релігійних організацій підрозділяють на власне церкви, а також на секти, деномінації, харизматичні культи тощо.

Складаючи своєрідну філософію буденної свідомості, релігія пропонує віруючим необхідний для кожного світогляд, тобто систему узгоджених між собою уявлень і поглядів про навколишній світ і себе самого. На відміну від філософського релігійний світогляд пронизаний містикою, багато в чому є сти­хійним і мозаїчним.

Релігія володіє вагомим соціально-психологічним потенціалом як особлива духовна опора людини. Це називається компенсаторською функцією релігії, яка суб'єктивно доповнює обмеженість і невлаштованість земного буття. Вона ефективно компенсує страждання та підтримує надію в кризових випробо­вуваннях, при втраті ідеалів та орієнтирів.

Релігія здатна певним чином регулювати соціальні відношення. Вона вироб­ляє особливі заповіді, принципи та норми поведінки, які у своїй основі багато в чому співпадають із житейськими правилами, відповідають реалістичним очікуванням і надіям. Релігія наділяє ці правила священним смислом, ореолом божественності, надаючи їм додаткової сили. Церква (духовенство) здійснює своєрідний контроль за виконанням цих правил. Релігійній людині віра забез­печує самоконтроль, вселяє в неї надію, надає впевненості.

Із особливою силою регулюючий вплив церкви за межами культової сфери виявляється у сфері моральності, що, як відомо, не має власних інститутів

447