Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

процесу, його єдність і різноманітність (не різноманітність подій, а різноманіт­ність історії). Історична наука вивчає хронологічну послідовність подій і фактів, їхню повну впорядкованість, приймаючи її як те, що дане. Філософія історії досліджує об'єктивні, внутрішні, необхідні процеси та феномени дійсності, які повторюються.

Філософія історії та соціальна філософія споріднені, але вони вивчають со­ціальну дійсність під різним кутом зору. Якщо філософія історії розглядає історичний процес як такий, що постає під час тривалого розвитку суспільства, то соціальна філософія вивчає історичний процес на стадії завершення. Тим самим філософія історії розглядає суспільство в динаміці, а соціальна філософія в статиці.

5.2.2.Рушійні сили історичного розвитку

Упродовж тривалого часу, до епохи Нового часу, пояснення історичного процесу здійснювалося на релігійній основі. Французькі просвітителі XVIII ст. відходять від ідеї Бога як джерела і творця світу, висунувши ідею географіч­ного детермінізму. Найвидатнішим представником цієї течії був Ш. Монтеск 'є. Він показав залежність історії, суспільних явищ і людини від природних умов. Форму організації суспільства, державний устрій і навіть природу людини він ставив у залежність від географічного середовища. Від географічних умов залежить все. Навіть закони, які встановлює держава, мають брати до уваги фізичну географію країни: клімат — холодний чи теплий; розміри території, якість ґрунту, спосіб життя — землеробський, мисливський, скотарський тощо. Монтеск'є вважає, що влада клімату сильніша за всі влади.

Позицію Ш. Монтеск'є поділяв російський учений Л.І. Мечников. Він дово­дить, що основним фактором і джерелом народження цивілізації є великі ріки. Хронологічно першими були річні цивілізації. Вони народилися на берегах великих рік: Гангу, Нілу, Інду та ін. Річні цивілізації ізольовані, не взаємодіють, не розвиваються і рано чи пізно повинні були або поглинутися іншими цивілізаціями, або могли розвиватися в більш перспективну морську цивілі­зацію. Морські цивілізації, поступово охоплюючи цілі народи, набувають міжнародного характеру і переходять на береги океану. Океанічні цивілізації еволюціонують, багатіють, швидко розвиваються як унаслідок запозичень, так і морських завоювань (наприклад, Нового Світу — Америки). Природні умови, на думку Л.І. Мечникова, впливають не лише на розширення і розви­ток цивілізації, але й на можливість панування одних народів над іншими.

Як Монтеск'є, так і Мечников стверджували, що жаркий клімат не є умо­вою прогресу суспільства. Різноманітність продуктів природи становить основу розподілу праці. Чим багатша природа, тим більш різноманітнішими можуть бути галузі виробництва, вища їхня спеціалізація та продуктивність праці.

343

Систематичний курс філософії

Історична свідомість в епоху Нового часу. Починаючи з Відродження, концепції провіденціалізму протиставляється раціональне пояснення істо­ричних фактів. На місце Божественного провидіння ставляться поняття природного закону історії та поняття прогресу. Проте, хоча теолого-істо-рична думка не відіграє головної ролі, вона була продовженням традиції, що склалася в Середньовіччі.

Сфера теоретичної історичної свідомості характеризується виділенням власної предметної галузі філософії історії як відносно самостійної філо­софської дисципліни, її було засновано на світських принципах розуміння історії. Італійський філософ Д. Віко вважає, що історичний розвиток усіх народів підкорюється єдиному закону. Всі народи проходять однакові ста­дії розвитку: первісне варварство, феодалізм, епоха міст, юридичних законів, розуму. Після завершення цього циклу розвиток поновлюється і проходить ті ж ситуації і в тій самій послідовності, але на вищому рівні. Розвиток йде по спіралі, тобто він прогресивний і нескінчений. В історії немає кінцевої точки, тому в неї немає позачасового смислу.

В епоху Просвітництва (XVIII ст.) з'являється раціоналістичне розумін­ня історії як втілення природних законів і розуму. Французький мислитель Ж. Кондорсе відмічає, що поступальний характер історичного процесу визначається рівнем прогресу людського розуму. В історичних епохах актуалізується розум у вигляді конкретних перетворень від землеробства до писемності, книгодрукарства і формування буржуазного способу ви­робництва. Таким чином, просвітницька традиція поділяє історію на певні епохи, які відрізняються конкретним втіленням людського розуму, люд­ської думки. В епоху Просвітництва система історичного знання консти­туюється в науку історію зі своїм предметом, особливою методологією, своїм інструментарієм.

Сфера теоретичної історичної свідомості, що починається з епохи Рене­сансу, пов'язана з початком формування історичної науки. Науково-істо­ричне знання стає основною формою осмислення емпіричної історії. Історична наука описує, реконструює минуле. Філософське осмислення людського існування зі створенням історичної науки почало співвідноси­тися з науково-історичним.

__________________________________________________________________

Різноманітні природні умови стимулюють зростання суспільних потреб людини, але для їх здійснення необхідний певний рівень розвитку матеріаль­ного виробництва. Проте, не заперечуючи домінуючого впливу природних умов на розвиток суспільства, потрібно враховувати, що «батьківщиною» перших цивілізацій став не помірний, а жаркий клімат (Єгипет, Вавілон, Індія тощо).

Поряд із теорією географічного детермінізму епоха Просвітництва висуває інші концепції. Зокрема, історичний процес ставиться в залежність від розуму.

344