Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

кризи свідомості, краху розуму, відсутність віри в позитивні програми виходу: заради чого жити, коли всі ідеали прогресу згасли?

Свого часу Ж.-Ж. Руссо висунув тезу, що прогрес наук і мистецтв приніс людям колосальну шкоду. Мислитель вже тоді вгадав суперечливий характер розвитку людської цивілізації: одним вона несе благо, іншим — страждання. Він воскресив ідею «золотого віку», який знаходився в далекому минулому людства. Тоді не було приватної власності, панувала загальна рівність. Люди були дітьми природи. Руссо закликає здобути ідеал у міфологізованному ми­нулому, змальовуючи зваби життя «природної людини». Проте ідея повер­нути назад прогрес з його небажаними плодами нездійснена. Це спроба обійти проблему, а не вирішити її.

Сучасна критика необмеженого технологічного прогресу витонченіша, ніж концепція Ж.-Ж. Руссо. Вона має кілька аспектів.

По-перше, усвідомлені межі зростання людської цивілізації. Це поста­вило проблему економного використання природних ресурсів, які не без­межні.

По-друге, на різних напрямах відчувається наближення певного якісного переходу в нову епоху, співставленого з переходом від Середньовіччя до Нового часу. Цей перехід повинен містити і переміщення цінностей із відмовою від споживацьких перегонів — на шляху «нагору». Типовими рисами цих концепцій є усвідомлення неминучості теперішнього стану в історії людства і прагнення подолати його, а не просто відвернутися чи обійти. Відбувається пошук можливості застосувати плоди технологічного прогресу до його «витіс­нення». Наприклад, пропаганда малого виробництва на основі найбільш пере­дових технологій. Характерним є також прагнення до релігійного осмислення проблеми (звернення до вічних духовних цінностей), тобто сучасних критиків «прогресу» відрізняє від Руссо насамперед бажання йти вперед, а не назад. Стало зрозумілим, що спроба влаштувати життя на началах матеріалізму обер­нулося нечуваним торжеством гіршого варіанту ідеалізму, торжеством авто­номно існуючих утопічних ідей над свідомістю.

______________________________________________________________________

Представник української академічної філософії О. Новицький свою філо­софську позицію розробляє відповідно до гегелівської схеми. Головним в історичному процесі постає духовне начало, де історичний процес здійснюється як процес саморозвитку духу, закономірність якого не під­лягає окремій особі. Великі люди надають історії лише форму і самі є ско­ріше сукупним продуктом, ніж витворювачами історії. Вони лише тоді зможуть відігравати роль в історії, коли зуміють підхопити ту ідею, яка бродить у масах.

Розкриваючи історичний процес, Новицький виступав проти крайніх точок зору. До таких він відносив як спробу будувати історію тільки за умоглядними ідеями та вічними законами світової ідеї, так і пошуки причин розвитку людства виключно в людських мотивах. На його думку, щоб розу-

355