Розділ 3 • Соціум

зміна робітником місця роботи при збереженні професії, перехід віруючого з однієї християнської конфесії до іншої тощо.

Вертикальна — це переміщення індивіда або соціального об'єкта з одного соціального рівня на інший. Наприклад: захист вченим дисертації, обрання політика на посаду, перетворення опозиційної партії на правлячу і навпаки. Рух вгору соціальною пірамідою можна назвати висхідною соціальною мо­більністю (соціальний підйом), рух вниз — спадаючою мобільністю (соціаль­ним зниженням, падінням).

Вертикальна соціальна мобільність характеризується також інтенсив­ністю і загальністю. Інтенсивність соціальної мобільності — це кількість сту­пенів, які проходить індивід (або група) за певний час, соціальна дистанція між соціальними позиціями. Наприклад, інтенсивність Наполеона у військо­вій, політичній та економічній стратифікації.

_________________________________________________________________________

Економічна стратифікація. З іншого боку, в суспільстві відбуваються цик­лічні посилення і послаблення економічної нерівності (розшарування). Еко­номічну стратифікацію можна уявити у вигляді більш або менш високої піра­міди. Сили стратифікації працюють постійно і невпинно, підвищуючи її. Досяг­нувши певної точки, сили вирівнювання стихійно та імпульсивно руйнують соціальну будову, знищують верхні прошарки, використовуючи насильницькі методи. Це відбувається під час революцій, які розглядаються як закономірні катаклізми.

Але ні зростання (зменшення) добробуту, ні посилення (послаблення) еко­номічної стратифікації не мають, на думку П. Сорокіна, стійкої історичної тенденції. У всій людській цивілізації він бачить лише випадкові флуктуації (коливання) цих параметрів. Різні суспільства, країни, етноси, соціальні групи можуть знаходитись у різних циклах стратифікації і добробуту. Наприклад, Китай сьогодні знаходиться у висхідному періоді економічного розвитку, який настав після тривалого занепаду внаслідок панування традиціоналізму і тоталітаризму.

Кожне посилення економічної нерівності — це частина циклу, необхід­ним аспектом якого є наступне послаблення, а зростання доходу і добробуту циклічно пов'язане з його зменшенням. Економічний прогрес не може бути нескінченним.

У сфері політичної стратифікації також не існує певних незмінних тен­денцій. Упродовж історії людства не простежується однонаправленого руху від одноосібного правління (монархія, тиранія) до колективного (представ­ницька республіка).

Не варто говорити і про стійку тенденцію до зміни правління меншості (олігархія) правління більшістю (демократія). Загальне виборче право не є гарантією врахування інтересів більшості. У тоталітарних суспільствах вільне

287

Систематичний курс філософії

волевиявлення народу неможливе. У демократичному «вільному» суспільстві широко застосовуються так звані «виборчі технології»: від замаскованого підкупу виборців до політичної демагогії і тиску через засоби масової інфор­мації. Крім того, у всьому світі дуже мала частина населення постійно ціка­виться політикою, особливо в періоди спокійного еволюційного розвитку суспільства, їх кількість зростає лише в час соціальних, економічних і полі­тичних змін. Тому управління справами суспільства природним шляхом пере­ходить до меншості (правлячих еліт).

Нині стратифікація сучасних політичних організацій, як і раніше, зале­жить від двох основних факторів: величини самої організації і різнорідності (однорідності) залученого до неї населення.

Професійна стратифікація має дві основні форми:

1) міжпрофесійна (ієрархія основних професійних груп);

2) внутрішньопрофесійна (стратифікація всередині кожного професійного класу).

Кожне розвинене стратифіковане суспільство має певні канали верти­кальної циркуляції. Біологічна спадковість не гарантує постійної появи в достат­ній кількості на вищих ступенях соціальної ієрархії індивідів, які володіють необхідними якостями (організаторські здібності, інтелект, сила волі тощо), для виконання соціально важливих функцій. Суспільство, як правило, потре­бує соціально обдарованих індивідів із різних соціальний стратів і класів. Водночас соціально активні члени суспільства або групи мають потребу покра­щити своє соціальне становище, підвищити свій соціальний статус, зайняти соціальну позицію, яка відповідає особистим заслугам і талантам. Так з'яв­ляється професійна стратифікація.

У внутрішньопрофесійній стратифікації можна виділити три основних про­шарки: хазяї (підприємці); службовці вищої категорії і наймані робітники. Підприємці економічно відносно незалежні у своїй діяльності, яка повністю або частково полягає в організації і контролі бізнесу та своїх підлеглих. Службовці вищої категорії (директори, президенти, головні інженери і т." п.) працюють за платню, над ними стоїть господар, але вони займаються інте­лектуальною працею і відіграють важливу роль в організації справи. Наймані робітники виконують переважно фізичну роботу, вони залежні у своїй діяль­ності. Інтелектуальні професії, як правило, вважаються більш значимими і престижними, ніж професії, пов'язані з фізичною працею. При цьому їх пи­тома вага і престиж історично змінюються. Наприклад, престиж професій вчителя, лікаря, інженера в різних суспільствах і в різні періоди часу може зростати або зменшуватися, причому ці флуктуації не мають чітко вираже­ного спрямування.

У кожному суспільстві є досить багато людей, які прагнуть потрапити до верхніх соціальних верств, але вдається це небагатьом, оскільки існують механізми, які контролюють процес вертикальної циркуляції. Вона відбува­ється не безсистемно, а під контролем, який включає: тестування індивідів

288