Систематичний курс філософії

такого підходу розкривається як процес становлення, зростання, розвитку і загибелі самостійних культур (або цивілізацій). Кожна культура (або цивілі­зація) є автономним утворенням, яке містить сукупність способів, форм колек­тивної життєдіяльності людей, взятих в єдності матеріальних, соціально-пра­вових і духовних аспектів.

Теорії культурно-історичних типів. Одним із перших, хто побачив різнома­нітність історії у вигляді культурно-історичних типів, був російський вчений М.Я. Данилевський. Він нарахував 11 таких типів: єгипетський, китайський, вавілонський, давньосемітський, індійський, іранський, єврейський, грецький, римський, ново-семітський, романо-германський. Культурно-історичний тип народжується з тривалої етнографічної (первісної) стадії, досягає найвищого розквіту в цивілізації, потім гине, або застигає на тривалий роки. Культурно-історичний тип живе за конкретними законами (їх п'ять і для всіх типів вони однакові), розвиваючи один із видів діяльності: або релігійний, або культурний у вузькому смислі (науковий, технічний, художній), або політичний, або госпо­дарський. Розвинути всі типи діяльності може, вважає Данилевський, лише майбутній слов'янський тип. Досі грецький тип розвивав художню діяльність, єврейський — релігійну, римський — політичну. Романо-германський тип — двоосновний, він розвиває і досягає найвищого рівня в двох галузях — в науковій і політико-правовій.

___________________________________________________________________________

Із другої половини XIX ст. формується «критична філософія історії», пов'язана з іменами німецьких філософів В. Дільтея і Г. Ріккерта. В. Діль-тей виділяє два типи наук: про природу і про дух. Науки про дух, у тому числі історія, описують свій предмет на основі внутрішнього досвіду дослід­ника, на противагу наукам про природу, які вивчають предмет «зовнішнім» чином. Для пізнання історичної реальності Дільтей розробляє принцип розуміння на противагу причинному — для наук про природу. Розуміння, тобто знаходження «Я» і «ТИ» — спосіб пізнання, коли суб'єкт співпадає з об'єктом пізнання, життя пізнає життя.

Якщо Гегель розробляє «онтологічний аспект» філософії історії, то «кри­тична філософія історії» — гносеологічний. Вона орієнтована на дослідження умов пізнання історичної дійсності.________________________________________________________________________

Детальніше теорію культурно-історичних типів розроблено в працях німецького мислителя, прибічника філософії життя О. Шпенглера. Як і М.Я. Да­нилевський, він практикує лінійний підхід до історії і виокремлює вісім замк­нених культур, що живуть самостійним життям: єгипетська, індійська, ваві­лонська, греко-римська, візантійсько-арабська, західноєвропейська, культура майя та російська. О. Шпенглер показує культуру як живий організм, як «історичну особу» із властивою для особистості неповторністю, світовідчут­тям. Відповідно до подання культури як історичного організму, філософ говорить, що вона має своє життя, свою долю, свою думку, вона народжу-

350