Систематичний курс

духовного пізнання. Релігійний досвід, вважає він, у найзагальніших рисах мо­ж­на визначити як переживання, «пов'язане з почуттям реальної присутності в на­шому житті, в бутті всіх людей і всього Всесвіту певного Вищого начала, яке спрямовує і робить осмисленим як існування Всесвіту, так і наше власне існування».

О. Мень не був ортодоксальним православним богословом. У своїх робо­тах він прагне подолати вузькість однобічного конфесійного тлумачення релігійного вчення, намагається подати концепцію релігії із загальнолюд­ських позицій. В його концепції релігійний досвід — це не лише досвід христи­ян, але й досвід усіх віруючих людей, це-загальнолюдський досвід. «Зустріч із Бо­гом, писав він, - відбувається в житті кожної людини. І релігійний досвід лю­дини є досвідом універсальним, людським. Відмінність лише в тому, який резуль­тат дає ця зустріч, усвідомлює її людина чи проходить повз неї».

Така позиція сучасної філософії антропологічного спрямування в оціню­ванні релігії, з врахуванням її значення для кожної конкретної людини та людства загалом.

Разом із тим світоглядні проблеми релігії завжди були предметом поглиб­леного теоретичного філософствування. Майже всі видатні мислителі торкалися цієї теми, а деякі присвятили їй ледве чи не всі свої твори. У класичній філо­софії Г. Гегель, прибічник християнства, викладає свою філософську систему як учення світське. Філософія для нього є більш високим рівнем осмислення істини, ніж релігія. У «Філософії релігії» історія релігії досліджується Г. Гегелем як єдиний, закономірний процес.

Німецький мислитель М. Вебер, розробляючи соціологію як складову філософії, формулює специфіку соціологічного підходу до дослідження релігії. Його як соціолога цікавить не сутність релігії, а умови її існування, та релігія являє собою інтерес лише як особливий тип мотивації соціальної поведінки людей. Соціологія повинна обмежитися вивченням мотивуючого впливу релігійних ідей та уявлень, з'ясуванням їхнього впливу на суспільне життя, не торкаючись питань про їхню істинність чи хибність, джерела їх походження.

Насамперед М. Вебер показує релігію як першопричину цінностей і в цій ролі вона є одним із найважливіших способів надання сенсу соціальній дії, визначає її значення та мету. Саме на основі релігійних установок усе, що відбу­вається в житті людини, кваліфікується ним як смисложиттєве або безглузде. Релігія створює певну картину світу та водночас задає систему цінностей і норм, відповідно до яких одні дії заперечуються, а інші дозволяються. Тим самим вона створює моральні норми поведінки людини.

Французький мислитель Е. Дюркгейм розглядав релігію як створений лю­диною соціальний інститут, що сформувався природним чином як відповідь на окремі умови її існування з метою задоволення певних соціальних потреб. Джерелом релігії є сам соціальний спосіб існування людей. Смисл і призна­чення релігії полягає, насамперед, у тому, щоб культивувати соціальні почуття, забезпечити вплив колективу на індивіда. Таким чином, для Е. Дюркгейма

458