1. Поняття і задачі криміналістичної реєстрації. Об’єкти реєстрації.

Успіх любого виду криміналістичної діяльності і особливо слідчої залежить від ступеня забезпечення її відповідною накопиченою і систематизованою криміналістично-значимою інформацією про злочини, що скоєні у минулому, причетних до них осіб, засобах і способах їх скоєння, різні сліди злочинів і об'єктів, пов’язаних з кримінальними подіями, а також від можливості і вміння слідчого користуватися такою інформацією у своїй діяльності, для виявлення, розшуку і ототожнення явищ і об’єктів. Зазначена інформація міститься у специфічних картотеках, списках, колекціях, у пам'яті комп’ютера та інших системах накопичення. Такого роду системи довідкових, пошукових та інших криміналістично-значущих даних для розкриття, розслідування і запобігання злочинів одержали у криміналістиці назву криміналістичних обліків. Науково розроблена система обліків сформувала цілу реєстраційну систему, яка називається криміналістичною реєстрацією. Отже, криміналістична реєстрація – це науково розроблена система довідкових, пошукових та інших криміналістичних обліків об'єктів-носіїв криміналістично-значущої інформації, що використовується для розкриття, розслідування і запобігання злочинів.

Раніше така реєстрація мала назву кримінальної, тому що її основу складав облік осіб притягнутих до відповідальності і злочинів, що були ними вчинені. Проте коло об'єктів поступово розширювався, що дозволили уточнити назву реєстраційної системи і вважати її суто криміналістичною. Слід також зазначити, що до криміналістичної реєстрації відноситься тільки та інформація, яка забезпечує криміналістичну діяльність – слідчу, експертно-криміналістичну і оперативно-розшукову.

Які ж об’єкти криміналістичної реєстрації?

Криміналістичній реєстрації підлягають:

люди (відомі – арештовані, затримані, об’явлені у розшук, такі, що мають криміналістичний інтерес, такі, що займаються бродяжництвом і жебракуванням, без вісти зниклі; невідомі – злочинці, що зникли з місця злочину, психічні хворі і діти);

трупи (загиблих, вбитих і померлих, особа яких не встановлена);

предмети (коли відомо кому вони належать – викрадені, утрачена вогнепальна зброя, викрадені предмети антикваріату і культурні цінності, викрадений і без хазяїна автотранспорт, номерні речі, викрадені документи загальнодержавного обігу, а також подібні предмети, приналежність яких невідома);

сліди (напр., сліди пальців рук з нерозкритих злочинів);

предмети зі слідами (кулі та гільзи зі слідами пострілу, підроблені документи, підроблені грошові знаки і цінні папери та ін.);

тварини (викрадений та пригульний скот);

злочини (розкриті і нерозкриті з характерними способами вчинення злочинів).

Тепер щодо історії виникнення, становлення і розвитку реєстрації.

Методи реєстрації з метою боротьби зі злочинністю використовувались ще здавен. Для цього використовувались два способи: клеймування та каліцтво, одночасно виконуючи функції покарання і впізнання (ΙΙ ст. до н.е. – древньоіндійські Закони Ману, закони Хамурапі древнього Вавилону). Фізичні каліцтва вказували не тільки на характер злочину, але й на те, скільки злочинів було вчинено цим злочинцем.

Такі способи отримали розповсюдження і на нашій території, про що свідчить Соборний уклад 1649 р. В указі Петра І (1691) був чітко визначений спосіб нанесення тавра: “Натирать те пятна (уже имеющиеся) порохом многажды накрепко, чтобы они тех пятен не вытравливали и те пятна были знатны по смерть их”. Тавро полегшувало затримання злочинців, але встановити, де, коли і за що він був покараний, впізнати його особистість за тавром було не можливо. У Австрії та Росії здійснювались спроби випалювати на тілі людини цілі анкети. У Англії в началі 19 сторіччя проводились так звані ідентифікаційні паради (ув’язнених переглядали поліцейські, стараючись впізнати тих, кого раніше бачили). Початок формування криміналістичної реєстрації на науковій основі покладено наприкінці 19 ст. Французьким криміналістом А.Бертільйоном, яки розробив і впровадив у практику боротьби зі злочинністю антропометричний метод реєстрації злочинців (1882). Через декілька років (1887) була доказана можливість використання в таких цілях дактилоскопії (В.Гершель, Г Фолдс). Завдання класифікації пальцевих відбитків успішно вирішив англійський антрополог Ф. Гальтон (1891). В Україні дактилоскопічна форма обліку була введена на початку 20 ст.