1. Поняття перевірки й уточнення показань на місці

Одним з ефективних засобів дослідження доказів, що утримуються в показаннях свідків, що потерпіли, підозрюваних і обвинувачених, є слідча дія, що одержала назву перевірки показань на місці. В даний час вона як самостійна слідча дія в КПК не передбачена, проте широко застосовується в практиці.

Сутність його полягає в демонстрації особою, правдивість показань якої перевіряються, певного місця, пов'язаного з подією злочину; розповіді про вчинені на ньому дії; аналізі певного місця і зіставленні даних, повідомлених особою, з об'єктивною обстановкою на цьому місці й іноді відтворенні деяких дій.

Перевірка й уточнення показань на місці, поєднуючи в собі риси ряду слідчих дій, має своєрідний комплексний характер і своєрідну тактику проведення.

Як і при допиті, свідок або обвинувачуваний дає показання про конкретні обставини справи. Проте перевірка показання на місці обов'язково проводиться при понятих і в більшості випадків - із метою показу яких-небудь об'єктів. Її додатковою метою може бути демонстрація дій на якомусь визначеному місці. Дії й обстановка сприймаються слідчим і понятими безпосередньо, особисто.

Перевірка й уточнення показань на місці іноді нагадує такі слідчі дії, як пред'явлення для впізнання або слідчий експеримент. Проте вона не є ні тим, ні іншим.

Акт упізнання вичерпується заявою особи про те, що він пізнає (або не пізнає) пред'явлений йому об'єкт за якими-небудь ознаками у результаті наданої йому можливості вибору. При перевірці показань на місці мова йде не про вибір якогось місця з числа запропонованих, а про вказівку його слідчому і понятим, про опис особою не тільки ознак цього місця, але і зроблених на ньому дій, про показ на підтвердження своїх слів тих або інших предметів (нерідко в схованому виді).

Перевірка й уточнення показань на місці позбавлена того чисто дослідного характеру, що відрізняє слідчий експеримент від інших слідчих дій. Вона не потребує спеціально реконструйованої обстановки, не вирішує питання, могла або не могла відбутися дана подія, що характерно для слідчого експерименту, а уточнює, де і як по показанням відбулася подія., що перевіряється. Крім того, експеримент може бути проведений і без участі в ньому свідка або обвинувачуваного, що немислимо при перевірці показань на місці.

Зміст перевірки частково збігається і з такою слідчою дією, як огляд, проте в нього не входить показ місця або предмета, пов'язаного з розслідуваною подією, і він не супроводжується показаннями про ці об'єкти,

При змішанні з допитом і оглядом утрачає своє значення такий основний тактичний принцип перевірки й уточнення показань, як добровільність участі особи, чиї показання перевіряються. На практиці це призводить до того, що ініціатива у вказівці шляху і самого місця перевірки переходить до слідчого, дії якого набувають навідного характеру. Виникає необхідність перевірки результатів проведеного "виходу на місце" і, таким чином, втрачається сама ціль слідчої дії.

При змішанні з пред'явленням для упізнання має місце та ж хиба, тому що в сутності ініціатива в діях також повинна належати слідчому: виконання тактичного правила, що забезпечує особі свободу вибору об’єкта, що пізнається серед йому подібних, потребує пред'явлення декількох місць, добір яких лежить на слідчому, а це припускає до того ж знання останнім того .місця, де повинні перевіряться показання. Змішання ж із слідчим експериментом логічно призводить до ігнорування змін в обстановці місця перевірки, що суперечить принципам проведення експериментальних дій.

Неодмінним тактичним елементом перевірки й уточнення показань є органічне сполучення розповіді і показу особою об’єктів, або деталей обстановки, що засвідчують правдивість його слів, а також демонстрація дій, що підтверджують показання. На даному етапі роль слідчого змінюється: із пасивного спостерігача він перетворюється в активного учасника, оскільки за його ініціативою може здійснюватися показ або підтвердження дії, необхідне їх уточнення та ін. Смисл сполучення розповіді з показом полягає в об’єктивізації критеріїв достовірності показань,

Ціль перевірки показань на місці - не тільки досліджувати і заповнити наявні, але й одержати нові докази, що стосуються як до складу розслідуваного злочину, так і до обставин, що сприяли його вчиненню.

Перевірка доказів при проведенні даної слідчої дії полягає в тому, що слідчий наочно переконується: а) в існуванні того місця, про яке показував свідок або обвинувачуваний (по характерних ознаках цього місця, описаним у показаннях і існуючим у дійсності); б) в існуванні того шляху, котрим злочинець проникнув на місце злочину або пішов з нього;

в) у наявності або відсутності протиріч у показаннях кількох свідків або обвинувачуваних про шлях проходження до місця злочину або про саме місце злочину, місці зустрічі зі співучасниками або про дії на визначеному місці;

г) у знанні особою, показання якої перевіряються, дійсних обставин справи.

У цих випадках перевірку й уточнення показань на місці можна розглядати як одне з засобів дослідження питання про причетність обвинувачуваного (підозрюваного) до злочину. Тут перевіряються такі факти, що могли бути відомі особі тільки у випадку його дійсної причетності до злочину, наприклад, місце, на якому лежали викрадені речі. Зрозуміло, що оцінка результатів даної слідчої дії і рішення питання про причетність особи до злочину залежать від усієї сукупності доказів, зібраних у кримінальній справі. Якщо ж допитуваний не може назвати, наприклад, адреси квартир, де були зроблені крадіжки, або вулицю, де він бачив співучасників, то шляхом перевірки показань на місці ці прогалини можуть бути заповнені. Як указувалося, можливо одержати і нові докази. Це досягається в тому випадку, коли на зазначеному свідком або обвинувачуваним місці виявляється викрадене майно, труп, сліди перебування злочинця.

Чи потребують результати аналізованої слідчої дії у свою чергу в перевірці? Практика дає позитивну відповідь на це питання, особливо актуальний при викритті самообмови, а іноді й намови.

Показання, що перевіряються, можуть підтвердитися виявленими деталями обстановки місця, їхнього розташування та ін. Але для визнання достовірності таких результатів треба виключити всяку можливість одержання відповідної інформації особою, чиї показання перевіряються, від третіх осіб, що можна зробити лише за допомогою інших доказів.

Варто зупинитися на питанні про те, у яких випадках доцільно проводити перевірку й уточнення показань як самостійну слідчу дію, а не йти звичайним шляхом, прийнятим для перевірки й оцінки доказів.

У літературі вказують чотири ситуації, у яких виникає необхідність у перевірці й уточненні показань, як-от, коли: а) у показаннях допитаної особи є дані про значиме місце або маршрут, що він не зміг назвати або описати так, щоб слідчий одержав про неї повне уявлення, що виключає необхідність їхнього безпосереднього сприйняття; б) у показаннях допитаної особи наявні відомості про місцезнаходження яких-небудь слідів злочину або предметів, що можуть служити речовими доказами в справі ;

в) потрібно зіставити показання двох або більше осіб щодо події, що відбулася у визначеному місці, або маршруту проходження до цього місця;

г) у показаннях допитаної особи наявні відомості про обстановку місця, де відбулася розслідувана подія. У таких випадках при перевірці показань на місці іноді удасться відновити цю обстановку і тим самим перевірити поінформованість особи щодо обставин події, що відбулася'.