6. Фіксація результатів допиту.

Важливе значення для розслідування має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об’єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендується три методи одержання показань: вільна розповідь, “запитання – відповідь” і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Для найбільш правильної і точної фіксації показань доцільно дотримуватись таких положень:

• показання слід записувати від першої особи і по можливості дослівно;

• поставлені запитання і відповіді на них в разі необхідності записувати теж дослівно і у тій послідовності, в якій їх викладав допитуваний;

• протокол не може бути стилізованим, він повинен відображати вирази, яких вживає допитуваний, але неприпустимі грубі, лайливі та жаргонні слова;

• протокол доцільно писати після закінчення допиту, а у ході його проведення роботи чернетки.

Протокол допиту повинен містити:

• відмітку про попередження допитуваного (свідка чи потерпілого) про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом;

• відмітку про роз’яснення допитуваному його права на захист і у вчинення якого злочину його підозрюють;

• заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;

• відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього.

У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням або за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого.

Методом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Згідно з КПК такий запис проводиться після попереднього повідомлення допитуваному. Найдоцільніше його застосування у випадках проведення складних допитів і таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває в тяжкому стані. За допомогою цих способів фіксації відтворюється не тільки зміст показань, але і особливості мови, інтонації, специфічна термінологія. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол.

Лекція 18 Тема: Тактика пред’явлення для впізнання

План

1. Поняття впізнання, його сутність і види.

2. Підготовка до пред’явлення для впізнання.

3. Загальна тактика пред’явлення для впізнання і управління ним.

4. Особливості проведення деяких видів пред’явлення для впізнання.

1. Поняття впізнання, його сутність і види.

Для встановлення факту, чи є даний об'єкт тим самим, який свідок, потерпілий, підозрюваний бачили раніше, проводиться пред’явлення для впізнання. Це вербальна дія, психофізіологічну сутність якої становить впізнавання. Людина сприймає навколишній світ органами чуттів, унаслідок цього в її пам'яті утворюються сліди пам'яті – уявно суб’єктивні образи: зорові, слухові, нюхові, дотикальні. У повсякденній практичній діяльності людина безперервно сприймає реальні предмети і порівнює їх з образами раніше сприйнятих предметів. Якщо ознаки і властивості реального предмета збігаються з ознаками образу, що запам’ятався, суб’єкт констатує, що це той самий предмет або схожий з ним.

Пред’явлення для впізнання – є специфічною слідчою дією, у ході якої здійснюється криміналістична ідентифікація або групофікація за ідеальними відображеннями (уявними образами, слідами пам’яті), передбачена ст. ст. 174-176 КПК України. Сутність цієї слідчої дії полягає в тому, що попередньо допитана особа (впізнаючий) при пред’явленні їй об’єкта порівнює його з уявним образом і дає показання про те, чи впізнає вона об'єкт як такий, що сприймався раніше при певних обставинах, пов’язаних з розслідуваним злочином, а також пояснює, за якими ознаками чи обставинами. Таким чином, впізнаючий у ході слідчої дії здійснює ототожнення за ідеальним відображенням, результати якого фіксуються в протоколі впізнання. У ході пред’явлення для впізнання взаємодіють два об’єкти – впізнаючий і впізнаваний. Впізнаючий – це людина (люди), що колись бачила, сприймала предмет, річ і запам’ятала його. Ними можуть бути тільки люди: свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, підсудні. Впізнаваний – це об'єкт, який впізнає впізнаючий. Ними можуть бути будь-які об’єкти живої і неживої природи, що мають ознаки і функціональні властивості. У криміналістиці розрізняють наступні об’єкти впізнання: люди, предмети, тварини, трупи, частини цілого, рослини, ділянки місцевості, окремі будівлі.

Способом процесуального впізнання служать дії щодо застосування органів чуттів упізнаючим, головним чином зору, слуху, нюху, дотику. Впізнання найчастіше полягає в спостереженні впізнаваного об’єкта при зоровому сприйнятті. Проте воно може бути на слух, із застосуванням нюху і дотику. У практиці м. Києва був випадок, коли злочинці напали на сходовій площадці на сліпого і пограбували його. Потерпілий сліпий у момент нападу устиг провести рукою по обличчю нападника і запам’ятав його образ. У суді були пред’явлені 3 чоловіки ... Існують у слідчій практиці окремі випадки впізнання за голосом, запахом об’єкта, структурою його поверхні, впізнання об’єкта за функціональними ознаками, наприклад, людини за ходою.

За загальним правилом впізнання недоцільно проводити в таких випадках: а) якщо впізнавані об’єкти не мають чітко вираженої індивідуальної сукупності ознак; б) якщо впізнавані об’єкти зазнали змін, що позбавили їх колишніх властивостей і ознак; в) коли допитуваний утруднюється назвати ознаки об’єкта і категорично стверджує, що він не може впізнати об'єкт; г) коли особа, якій повинні бути пред’явлені об’єкти для впізнання, внаслідок своїх фізичних недоліків або стану здоров’я не може впізнати їх.