2. Особливості порушення кримінальних справ.

За ознаками ч. 1 ст. 152 КК кримінальна справа порушується не інакше як за скаргою потерпілого. Тому заявнику варто роз'яснити: а) справа про просте зґвалтування порушується лише за бажанням потерпілої; б) яке покарання може загрожувати ґвалтівникові; в) яке покарання встановлене за неправдиву заяву й що про це обов'язково робиться позначка в заяві; г) справа, порушена навіть за заявою потерпілого, припиненню за примиренням сторін не підлягає. За зґвалтування, передбачене ч.2,3 або 4 ст.152 КК, для порушення кримінальної справи заява потерпілого не потрібна.

Перевірка заяви про злочин може проводитися шляхом: а) огляду місця події; б) одержання пояснень від потерпілого, очевидців та особи, на яку вказано як на ґвалтівника; в) проведення оперативно-розшукових заходів в разі необхідності.

3. Типові слідчі ситуації та версії початкового етапу розслідування

Ситуація 1. Ситуація інформаційної достатності. Заявник називає як ґвалтівника відому їй особу або коли встановлення особи, що вчинила злочин, не представляє труднощів. Для цієї ситуації характерний: допит потерпілої особи; її огляд; огляд її одягу; виїмка одягу; огляд місця події; призначення судово-медичної експертизи потерпілого; затримання підозрюваного; його особистий обшук; огляд підозрюваного; огляд його одягу; виїмка одягу; допит свідків. Нерідко проводиться й обшук за місцем проживання підозрюваного.

Ситуація 2. Ситуація інформаційної недостатності. Коли злочин вчинено невідомою потерпілому особою, розшук її ускладнений. Тут характерні ті ж дії у відношенні потерпілого, що й у першій ситуації. Крім того, варто призначити: судово-медичну експертизу речових доказів (якщо на одязі потерпілому або іншому об'єктах виявлені плями крові, інших біологічних виділень ґвалтівника); криміналістичну експертизу (найчастіше - трасологічну). У цій ситуації крім слідчих дій проводяться й оперативно-розшукові заходи щодо встановлення особистості злочинця і його затримання. При встановленні ґвалтівника проводиться його затримання, пред'явлення для впізнання потерпілому або можливим свідкам.

Найбільш типові версії: а) зґвалтування мало місце при обставинах, зазначених заявником; б) зґвалтування не було, мали місце добровільні статеві зносини, які заявник видає за зґвалтування (свідомо обмовляють або сумлінно помиляється); в) заява про зґвалтування є неправдивим доносом і не було навіть статевого акту; г) мало місце задоволення статевої пристрасті неприродним способом; д) злочин не було закінчено (потерпіла особа зуміла захиститися).

При розслідуванні зґвалтування неповнолітнього слід пам’ятати про такі правила: а) треба з'ясувати чи знав, чи міг знати підозрюваний про неповноліття потерпілого; б) при зґвалтуванні малолітнього треба враховувати можливі помилки при описанні зовнішності підозрюваного; в) при запереченні з боку неповнолітнього факту очевидного зґвалтування треба здійснити заходи щодо встановлення осіб, від яких вони залежать (батьки, опікуни), та які мабуть чинять тиск; г) якщо потерпілий не чинив опір, треба призначити судово-психіатричну експертизу для з'ясування чи спроможна потерпіла особа усвідомлювати сутність здійснюваних до неї дій; д) треба враховувати часті на практиці випадки обмови з боку батьків, коли неповнолітні за згодою вступають у статеві стосунки, або навіть коли акт зовсім відсутній, а мета обмови – помста чи користь.