2. Об’єкти ідентифікації та їх ознаки.

При розслідуванні злочинів часто виникає необхідність встановлення осіб, предметів, матеріальних об’єктів, що мають відношення до злочину. Для вирішення подібних завдань використовується метод ідентифікації матеріальних об’єктів за їх слідами: відбитками пальців рук, ніг, зубів, слідами транспортного засобу, рукописними і друкованими текстами, фотознімками, описами зовнішності та ін.

У процесі ідентифікації матеріальний об’єкт, властивості якого відображені в сліді, зіставляється з встановленим в ході розслідування об’єктом, який за обставинами справи міг залишити цей слід. Якщо встановлюється, що об’єкт, який перевіряється, є тим, який залишив слід, фіксується тотожність цих об’єктів, якщо ні – то встановлюється їх відмінність.

Для криміналістичної ідентифікації важливий розподіл об’єктів на: ідентифікуємий та ідентифікуючий. Ідентифікуємими є матеріальні об’єкти, тотожність яких необхідно встановити. До ідентифікуючих відносяться об’єкти, за допомогою яких встановлюється тотожність ідентифікує мого. Наприклад, встановлення конкретної моделі шини автомобіля за слідами, що вилучені з місця події. Тут ідентифікуємим об’єктом є протектор колеса, як джерело інформації, а ідентифікуючим сліди пневматичної шини, як її носії. Ще приклад, зброя – це ідентифікуємий об’єкт, а стріляна гільза, що знайдена на місці вчинення злочину - це ідентифікуючий об’єкт. Тепер перейдемо до питання, що стосуються ознак об’єктів ідентифікації.

Одним з головних у теорії криміналістичної ідентифікації є поняття ідентифікаційної ознаки. Ознаку розуміють як прояв властивостей предмету, як його прикмету, що характеризує об’єкт певним чином.

Кожний об’єкт матеріального світу володіє колом властивостей. Вони характеризують зовнішню будову об’єкта, його форму, розміри, матеріал, з якого він зроблений тощо, а також його внутрішні властивості: хімічний склад, щільність, твердість, електропровідність та ін. Так, ототожнення людини за почерком уявляє собою ідентифікацію за ознаками, що зафіксовані у рукописному тексті і відображають систему навичок, які сформувалися у цієї особи для письма.

Для того щоб ознака була використана у якості ідентифікаційної, вона повинна відповідати певним умовам. Головне із них – це специфічність, оригінальність ознаки, тобто ті ознаки, які більш повно і точно відображають властивості об’єкту. Кажучи про оригінальність ознаки, мається на увазі її нетиповість, відхиляння від середніх норм. Другою важливою умовою ідентифікаційної ознаки є її виразність, тобто відображення сліду повинно завжди передавати інформацію про властивості об’єкту. Третя умова – це відносна стійкість ознаки. Мається на увазі, що більшість ознак залишаються відносно незмінними протягом тривалого часу. У зв’язку з цим слід зазначити, що в теорії криміналістичної ідентифікації існує поняття “ідентифікаційний період”. Це період, який пройшов з моменту виникнення сліду до моменту , коли здійснюється ідентифікація за його відображенням. Він визначається не тільки довжиною відрізків часу, а й характером можливих змін, умовами зберігання і експлуатації об’єкта та ін.(напр., якщо за допомогою зброї скоїли вбивство, а потім її вичистили, змазали, поклали у сухе місце, то ідентифікувати таку зброю за гільзою, кулею можна через кілька років. Навпаки інший приклад, якщо сокира, якою скоєно злам дверей, кілька днів використовувався, то частина ознак леза обов’язково зміниться) і сокиру ідентифікувати буде не можливо.

Ідентифікаційні ознаки класифікуються на:

- загальні (це ознаки, які властиві однорідним об’єктам (групам) і дозволяють виокремити таку групу з інших подібних груп, напр., загальні ознаки, які відобразились у сліді шини, дозволяють встановити модель автомобіля);

- окремі (які дозволяють виокремити конкретний об’єкт із групи однорідних йому об’єктів. У якості окремих ознак фігурують деталі об’єкту, напр., особливості мікрорельєфу каналу ствола зброї, дефекти шрифту друкарської машинки, “глазки”, “островки”, “містки” та інші особливості папілярного візерунка пальця руки тощо);

- якісні;

- кількісні;

- необхідні (без них об’єкт не був тим, чим він є, напр., ознаки, що характеризують пістолет як вогнепальну зброю);

- випадкові (ними будуть нерівності, що залишають на кулі сліди у вигляді трас).

Зразки для порівняльного дослідження.

Слід зазначити, що крім ідентифікуємих та ідентифікуючих об’єктів у процесі ототожнення використовуються порівняльні зразки. Вони не є обов’язковими у всіх випадках ідентифікації і необхідні, коли безпосереднє порівняння ідентифікуємого та ідентифікуючого об’єктів неможливе або утруднене. Наприклад, при вирішенні питання про виконавця рукопису неможливо без порівняльних зразків безпосередньо зіставити ідентифікаційні ознаки, що відобразились у рукописі з почерком виконавця. Для цього необхідні порівняльні зразки почерку осіб, які перевіряються.

У залежності від способу одержання такі зразки поділяються на експериментальні та вільні (деякі вчені розглядають і умовно вільні). Експериментальні зразки одержують спеціально для ідентифікації, напр., підозрюваний виконує рукописний текст під диктовку слідчого, експерт здійснює відстріл куль із перевіряє мого пістолета тощо. Вільні зразки одержують поза кримінальної справи, їх поява відноситься до періоду, що передує вчиненню злочину і до порушення кримінальної справи (напр., заяви, листи підозрюваного, автобіографії тощо). Вище вказані зразки повинні відповідати таким вимогам: 1) безсумнівним повинно бути їх походження від перевіряємих об’єктів; 2) вони повинні відображати достатній об’єм їхніх властивостей; 3) бути такими, щоб можна зіставити із ідентифікуючими об’єктами. Не дотримування хоча одного із цих вимог виключає можливість використання об’єктів у якості порівняльного зразку.