Лекція_2 Тема “Криміналістична ідентифікація та діагностика”

План

1. Поняття криміналістичної ідентифікації.

2. Об’єкти ідентифікації та їх ознаки.

3. Зразки для порівняльного дослідження, їх поняття та види.

4. Види ідентифікації.

5. Встановлення групової належності об’єкту.

6. Поняття криміналістичної діагностики та її значення при розслідуванні злочинів.

1. Поняття криміналістичної ідентифікації

Слід зазначити, що розслідування любого злочину – це процес пізнання події, що сталася у минулому. Особливість пізнання злочину, як події минулого обумовлює використання таких методів як ідентифікація та діагностика.

Криміналістична ідентифікація є одним із основних засобів встановлення істини у кримінальному судочинстві, коли виникає необхідність у вирішенні різних ідентифікаційних завдань, у встановленні зв’язку підозрюваного, предметів, що йому належать, та інших об’єктів злочину за залишеними слідами та іншими відображеннями. Наприклад, необхідно встановити, чи цим предметом залишено слід на місці пригоди, чи з цього пістолета вистріляна вийнята з трупа куля, чи цією людиною виконано рукописний текст, чи складали знайдені частини (осколки) предмета єдине ціле, чи ту людину бачив свідок на місці пригоди та ін. Такі питання вирішуються безпосередньо криміналістичною ідентифікацією.

Сутність ідентифікації полягає у тому, щоб за відображеннями встановити конкретний об’єкт, що їх залишив. Об’єктом може бути людина, предмети її одягу, взуття, знаряддя злочину, транспортні засоби та ін. У якості відображень виступають різні сліди, частини об’єктів, документи, фото-, відео зображення, мисленні образи, які залишились в пам’яті людини тощо.

Ідентифікувати об’єкт – значить встановити його тотожність самому собі, спираючись на відображення, які він залишив. Тотожність об’єкта самому собі свідчить про його неповторність, індивідуальність, про відмінність від інших схожих об’єктів.

Криміналістична ідентифікація полягає у встановленні факту тотожності шляхом взаємного співставлення об’єкта і його відображення, іноді з використанням спеціальних зразків (експериментальних куль, гільз, текстів, що виконані від руки чи на друкарській машинці та ін).

У теорії і практиці криміналістичної ідентифікації розрізняють дві форми відображення: матеріально-фіксована і ідеальна. Перша пов’язана з фіксацією ознак у вигляді матеріальних слідів і змін. Це сліди рук, ніг, зброї, знарядь зламу та ін, фото-, відео зображення речових доказів, ділянок місцевості, трупів, а також малюнки, словесні описи криміналістичних об’єктів. Ідеальна форма відображення має суб’єктивний характер і полягає у збереженні мисленого образу об’єкта в пам’яті конкретної людини.

Обов’язкова умова здійснення ідентифікації – використання методу порівняння, у ході якого вивчаються два чи кілька об’єктів , що досліджуються, для встановлення не тільки загальних якостей, але й таких, що їх відрізняють. Аналіз відмінностей у процесі ототожнення особливо важливий. У відповідності з положеннями діалектичної логіки, допускаючи можливість ототожнення об’єкта, не слід забувати про його постійні зміни. Наприклад рослина, тварина, кожна клітина в кожну мить свого життя тотожні з собою і тим не менш відрізняється від самих себе завдяки сумі безперервних молекулярних змін, які складають життя. Тому сприймаючи тотожність як стан відносної постійності, необхідно завжди враховувати чи є відмінності і в результаті чого вони виникли. Їх вивчення дозволяє визначити ту кількість не співпадаючих ознак, які не виключають висновку про тотожність об’єкта самому собі. Відмінності можуть бути обумовлені багатьма факторами: природою речовини, умовами виготовлення і зберігання предмета, його використання та ін. Відмінності бувають:

- натуральними (напр., з часом людина старіє і змінюються її ознаки зовнішності);

- штучними, які стали результатом навмисних дій, наслідком змін об’єкта під впливом різних факторів (напр., в сліді пальця руки може відобразитись шрам, який виник на пальці злочинця після того, як він був зареєстрований раніше у райвідділі);

- неминучими (необходимими), які обумовлені дією будь-якого фактору (напр., вікові зміни, проведена операція, зношене взуття);

- випадковими (напр., поява нерівностей у каналі ствола, які залишають сліди у вигляді трас на кулі);

- суттєвими, коли об’єкт змінився настільки, що фактично став іншим;

- несуттєвими, які викликані змінами лише деяких властивостей предмета, що залишився у своїй основі колишнім.

У процесі порівняння об’єктів встановлюють як співпадаючі, так і відмінні ознаки, визначають, які з них переважають і на підставі такого аналізу приходять до висновку про тотожність чи її відсутність.