1. Алергічні захворювання.

2. Автоімунні захворювання.

3. Онкозахворювання.

4. Дисбактеріози.

5. Хроніосепсис.

III. Розлади обміну речовин та інтоксикації, зумовлені:

1. Ураженням детоксикаційних органів і систем (печінка, нирки).

2. Хронічним ураженням інших органів.

3. Ендокринопатіями.

4, Втратою крові, білків.

В. Екзогенні:

І. Зумовлені впливом довкілля:

1. Екологічні і виробничі чинники.

2. Аліментарні фактори (дефіцит вітамінів, мікроелементів, якіс-

не голодування).

3. Інфекційні хвороби:

• гострі (кір, грип, дифтерія та ін.);

• хронічні (пріонові, вірусні, бактерійні, мікози, паразитози та

ін.);

• інфекційні хвороби, при яких збудником первинно уража-

ються компоненти імунної системи (СНТД, інфекційний мо-

нонуклеоз, синдром хронічної втоми).

II. Зумовлені соціальними факторами:

1. Спосіб життя і шкідливі звички (куріння, алкоголь, урбанізація,

гіподинамія).

2. Надмірний рівень сумарного стресового навантаження.

3. Ятрогенії:

• медикаментозні (цитостатики, глюкокортикоїди, десенсибі-

лізувальні середники, засоби для наркозу, антиконвульсан-

ти, транквілізатори, нейролептики);

• оперативні втручання, променева терапія.

Зауважимо, що під впливом екзогенних імунотравматичних факто-

рів набутий імунодефіцит, як правило, формується після більш-менш

тривалого транзиторного імунодефіцитного стану, коли корекція змін

можлива лише завдяки усуненню вражаючого фактора чи імунореабі-

літаційних заходів. При дії ендогенних чинників цей період дуже коро-

ткий чи взагалі відсутній.

Наводимо основні клінічні і лабораторні ознаки імунодефіцитів:

Інфекційні ознаки:

• підвищена частота неускладнених інфекційних хвороб, викликаних

звичайними патогенними інфекційними збудниками: гострі інфекцій-

ні хвороби дихальних шляхів, ротової порожнини, сечостатевої сис-

теми в.т.ч. кандидози (8 і більше разів протягом року), бронхіти (6 і

більше разів протягом року);

• частий розвиток ускладнень гострих запальних хвороб органів диха-

льної системи та ЛОР-органів: синусити, отити, пневмонії (2 рази і

більше протягом року);

• частий розвиток загострень хронічних запальних хвороб органів ди-

хання та сечостатевого каналу {4 і більше разів протягом року);

• атиповий перебіг інфекційних хвороб, інфекційні хвороби, виклика-

ні слабовірулентними (низькопатогенними) і атиповими збудниками;

• активація млявих (латентних) інфекцій із системними клінічними

проявами та переважного схильністю до уражень нервової системи

та органу зору (вірус Епштейна-Барр, цитомегаловірус, токсоплазма

тощо); часті рецидиви лябіальної і/або генітальної герпесвірусної ін-

фекції (6 і більше разів на рік);

• змішані форми інфекцій; зміна причинного інфекційного агента під

час хвороби;

• системні мікози;

• розвиток гнійних процесів шкіри та/або внутрішніх органів: генера-

лізовані піодермії, фурункульози, карбункульози, флегмони, глибокі

абсцеси (протягом року);

• розвиток остеомієліту, менінгіту, сепсису, перитоніту (2 і більше ви-

падків протягом життя).

• резистентність до стандартних схем етіотропної та патогенетичної

терапії (протягом 2 і більше місяців лікування); потреба в антибіоти-

ках "резерву" і/або потреба в довенних інфузіях.

Клінічні імунологічні ознаки ІД:

• виражена стигматизація (5 і більше стигм);

• тривала гіпертермія, гіпотермія (більше 1 місяця);

• регіонарна лімфаденопатія (4 місяці і більше);

• системна лімфаденопатія;

• хронічні лімфаденіти;

• гіпер/гіпо/аплазія мигдаликів;

• спленомегалія, гіпо/аспленія;

• тривала гепатомегалія, непов'язана з токсичними факторами та гепа-

тотропними вірусами (більше 1 місяця);

• синдром кріопатії;

• синдром хронічної втоми;

• відсутність шкірної реакції на введення стандартних інфекційних ан-

тигенів (туберкулін тощо);

• загострення інфекційних хвороб після щеплення;

• автоімунні ускладнення після щеплення;

Інші клінічні синдроми ІД:

• тривала діарея (більше 1 місяця);

• синдром мальабсорбції;

• атралгії;

• артрити;

• міалгії;

• дерматоміозит; склеродермія; вовчакоподібний синдром;

• екземи;

• гіпо/гіперпігментація шкіри;

• вогнищева алопеція;

• автоімунні ендокринопатії;

• швидка зміна маси тіла (зменшення чи збільшення ваги більше, ніж

на 5 кілограмів протягом останнього місяця);

• вікове відставання в рості;

• ознаки передчасного старіння;

• неврологічні порушення: прогресуюча ментальна недостатність, ізо-

льована мікроцефалія, прогресуюча атаксія;

• дефекти розвитку скелету;

• вади розвитку внутрішніх органів (серця, нирок тощо);

• тривала регенерація ран;

• формування онкологічних хвороб, особливо в ранньому та молодшо-

му дитячому віці.

Лабораторні ознаки ІД:

1. Тривалі зміни показників клітин крові та загальних гуморальних іму-

нологічних показників (більше 1 місяця);

• лейкопенія;

• лімфопенія;

• лімфоцитоз;

• нейтропенія;

• моноцитоз;

• гемолітична анемія, апластична анемія;

• еозинофілія/еозинопенія;

• тромбоцитопенія;

• гіпогаммаглобулінемія.

2. Нижчі захисних рівнів титри специфічних антитіл через 3 тижнів

після проведеної вакцинації.

Таким чином, розуміння визначення поняття ІД, причинних та три-

герних факторів його розвитку, особливостей анамнезу, клінічних та

лабораторних критеріїв дає можливість сімейним лікарям вчасно запі-

дозрити імунодефіцит у хворого та скерувати його на спеціалізовану

консультацію до лікаря-клінічного імунолога (дорослого чи дитячого).

При виявленні в сумі трьох і більше клінічних і/або лабораторних ознак

ІД сімейні лікарі повинні при скеруванні до клінічного імунолога (до-

рослого та дитячого) виставити попередній діагноз: ІД неуточнений

(D84.9) за МКХ-10. Лікар клінічний імунолог (дитячий, дорослий) про-

водить розгорнуті, клінічні, лабораторні (імунологічні, молекулярно-ге-

нетичні, мікробіологічні) та інструментальні обстеження хворого, під-

тверджуючи чи виключаючи діагноз ІД, призначає лікування та нала-

годжує диспансерний нагляд за таким хворим.

Первинні й набуті імунодефіцити, незважаючи на чимало спільних

і подібних клінічних ознак і даних лабораторного обстеження, мають

багато відмінних рис. Про це необхідно пам'ятати, оскільки тактика

лікування і ведення таких хворих принципово відрізняється.