Хворим на лімфому Ходжкіна щеплять пневмококову та грипозну

вакцини у зв'язку з високою чутливістю до цих інфекцій. Лише через

1 Рік після трансплантації кісткового мозку можна застосувати вбиті

вакцини. Живі вакцини зазвичай вводять через 2 роки дворазово з

інтервалом в 1 місяць.

Не звільнюються від вакцинації особи, які отримують такі схеми

стероїдної терапії:

— короткочасні курси — до 1 тижня (за винятком пульс-терапії і

великих доз);

— середньої тривалості — до 2 тижнів низькими і середніми доза-

ми (до 1 мг/кг преднізолону);

— тривалі курси альтернуючої, інтермітуючої чи постійної терапії

низькими дозами (замісна терапія);

— місцеве використання глюкокортикоїдів.

Доцільно було б розробити клініко-лабораторні показники щодо

готовності до вакцинації пацієнтів з імунодефіцитами, у тому числі — з

медикаментозною імуносупресією.

Виїзд за кордон. Особи, які виїжджають за кордон, повинні отрима-

ти всі необхідні щеплення (згідно з календарем України), а також щеп-

лення, що обов'язкові для країни, в яку прибудуть (менінгококова ін-

фекція, холера, жовта гарячка тощо). У випадку поїздки в країни, які

розвиваються, додатково вакцинують від гепатиту А (переважно осіб

до 35 років, які раніше не хворіли на цю інфекцію), рідше — від чере-

вного тифу.

Медичні працівники і студенти медичних навчальних закладів, у

тому числі стоматологічних. Враховуючи високий ризик інфікування

парентеральними гепатитами, цю категорію додатково імунізують вак-

циною від гепатиту В. Зрозуміло, що всі медичні працівники повинні

бути обов'язково захищені від дифтерії, кору, паротиту і краснухи.

Біженці та особи без певного місця проживання. Ця категорія гро-

мадян становить епідеміологічну небезпеку внаслідок відсутності да-

них про попередню вакцинацію, а також через пербування в антисані-

тарних умовах, неповноцінне харчування, скупченість у таборах. Це

найбільш вразливим прошарок популяції, "епідемічний детонатор". Та-

ким пацієнтам вводять максимальну кількість вакцин одноразово:

1-й візит: БЦЖ (внутрішньошкірно) + АКДП-1 (внутрішньом'язо-

во) + поліо-1 (внутрішньо) + ВГВ-1 (внутрішньом'язово);

2-й візит, через місяць: АКДП-2 + поліо-2 + ВГВ-2;

3-й візит, через місяць: АКДП-3 + поліо-3 + MMR (підшкірно).

Вагітність є протипоказанням до вакцинації, особливо живими

вакцинами. Щеплення проводять лише у виняткових випадках — пере-

їзд в іншу країну, контакт нещеплених з керованою інфекцією.

Лактація не є протипоказанням для щеплень, у тому числі живими

вакцинами. Проте до вагітності і лактації переважна більшість жінок

вже щеплена, а тому необхідність імунізації виникає рідко.

ПОСТВАКЦИНАЛЬНІ УСКЛАДНЕННЯ

Факт розвитку у поствакцинальному періоді будь-яких розладів здо-

ров'я чи загострення хронічних захворювань сам по собі ще не озна-

чає наявність поствакцинального ускладнення. З іншого боку, навіть

дуже пізні реакції (через 2-4 тижні після щеплення) можуть бути нас-

лідком уведення вакцини. А тому кожну таку подію необхідно ретель-

но аналізувати.

За класифікацією ВООЗ (1991 р.) розрізняють такі види усклад-

нень:

1) місцеві: абсцес на місці введення, гнійний лімфаденіт, тяжка мі-

сцева реакція;

2) з боку нервової системи: гострий параліч, енцефалопатія, енце-

фаліт, менінгіт, судоми;

3} інші: алергічні реакції, гострі реакції гіперчутливості, анафілак-

тичний шок, дисемінований БЦЖ-ит, гіпотензивно-гіпореспон-

сивний (колаптоїдний) епізод, остеїт/остеомієліт, стійкий про-

низливий крик, сепсис, синдром токсичного шоку.

Для проведення адекватного лікування серед побічних ефектів вак-

цинації розрізняють:

1) програмні помилки, пов'язані з порушеннями правил і техніки

вакцинації — наприклад, абсцес у місці введення вакцини, якщо

він не пов'язаний із самою вакциною;

2) побічні ефекти, зумовлені самою вакциною, — лімфаденіт, остеїт,

алергічні реакції на компоненти вакцини тощо;

3) події, непрямо пов'язані з вакциною, — прості фебрильні судоми,

у відповідь на температурну реакцію на щеплення;

4) випадкові співпадіння — наприклад, гостре респіраторне захво-

рювання у поствакцинальний період.

Очевидно, що тільки 1-й і 2-й випадки можуть вважатися поствак-

цинальними ускладненнями.

ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА ПОСТВАКЦИНАЛЬНИХ

УСКЛАДНЕНЬ

Патогномонічних симптомів для діагностики не існує, проте є певні

особливості, які дозволяють запідозрити чи виключити наявність пост-

вакцинальних ускладнень:

• загальні тяжкі реакції з гарячкою і фебрильними судомами на АКДП,

АДП і АДП-М з'являються не пізніше 48 год після щеплення, на живі

вакцини — не швидше 4-5-го дня;

• реакції на живі вакцини (крім алергічних реакцій негайного типу в

перші години після щеплень) не можуть з'явитися швидше 4-го дня, а

також більш ніж через 12-14 днів після корової, ЗО — після поліоміє-

літної і 42 днів — після паротитної вакцини;

• менінгеальні явища не характерні для АКДП і більшості живих вакцин

(рідко спостерігаються через 3-4 тижні після паротитної вакцини);

• енцефалопатія не характерна для реакцій на паротитну і поліомієліт-

ну вакцини; інколи виникає після АКДП. Можливість розвитку енце-

фаліту після АКДП не доведена. Діагноз поствакцинального енцефа-

літу вимагає передусім виключення інших захворювань, які можуть

спричиняти загальномозкову симптоматику — токсичні форми гри-

пу, пневмонію, кишкову і менінгококову інфекції;

• неврит лицевого нерва (параліч Бела) не буває поствакцинальним ускла-

дненням;

• алергічні реакції негайного типу практично не відмічаються після 24

год, а анафілактичний шок — після 4год;

Примітки: ЖКВ — жива корова вакцина, ВГВ — вакцина від гепатиту В, ІПВ —

інактивована правцева вакцина, ЖПВ — жива правцева вакцина, ОЛВ — ослабле-

на поліомієлітна вакцина, MMR — вакцина проти кору, краснухи, паротиту.

• кишкові і ниркові симптоми, пізня серцева і дихальна недостатність

не характерні для поствакцинальних ускладнень, а є проявами супут-

ніх захворювань;

• катаральний синдром є специфічною реакцією на корову вакцина-

цію, якщо виникає не раніше 5-го і не пізніше 12-14-го днів після

щеплення, нехарактерний для інших вакцин;

• артралгії та артрити, характерні тільки для краснушної вакцини.

ЛІКУВАННЯ ПОСТВАКЦИНАЛЬНИХ УСКЛАДНЕНЬ

У зв'язку з розвитком тяжких ускладнень (анафілактичний шок,

колаптоїдні стани, судоми) необхідна невідкладна допомога. Однак такі

стани трапляються рідко.

Етітропна терапія застосовується тільки після ускладнень БЦЖ.

З урахуванням специфічного впливу на мікобактерії, призначають ізо-

ніазид (10 мг/кг/добу), фтивазид (ЗО мг/кг/добу), стрептоміцин (20 мг/

кг/добу в/м). Останнім часом все частіше застосовують макроліди

рокситроміцин і кларитроміцин, які рідше дають побічні реакції.

Етіотропна терапія антибіотиком необхідна у випадку помилкового

підшкірного введення живих вакцин проти особливо небезпечних ін-

фекцій (чума, туляремія), призначених для нашкірної аплікації. Засто-

сування живих вірусних вакцин, навіть у високих дозах, не вимагає

проведення противірусної терапії.

Патогенетична терапія включає застосування жарознижувальних

(при фебрильних судомах), протисудомних, вазопресорних засобів.

Лікування алергічних реакцій і анафілактичного шоку аналогічне

принципам терапії, викладеної у відповідному розділі.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Вакцини, їх типи.

2. Вплив вакцин на імунітет.

3. Показання і протипоказання до вакцинації.

4. Щеплення особливих груп пацієнтів.

5. Поствакцинальні ускладнення.

6. Невідкладна допомога при посгвакцинальних ускладненнях.

7. Терапія поствакцинальних ускладнень.

8. Нові типи вакцин (трансгенні, з фенотипною корекцією тощо).