ВІЛ-ШФЕКЦІЯ

Інфекція, спричинена вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-інфек-

ція), є яскравим прикладом вторинних імунодефіцитів. Вона належить

до дуже поширених і грізних хвороб, що закінчуються смертю. За роки

пандемії від СНІДу вже загинуло більше ЗО млн. людей.

СНІД формується у ВІЛ-інфікованих протягом 1-10 років з часу

інфікування. Враховуючи те, що на сьогодні у світі проживає більше

50 Млн хворих на віл/снід, більшість із них, очевидно, помре протя-

гом найближчого десятиліття, якщо не буде створено нових високо-

ефективних засобів лікування. Кожен з них спроможний інфікувати

ще від декількох людей до кількох десятків.

Вивчення патогенезу ВІЛ-інфекцп принципово необхідне не лише

для створення нових засобів і методів лікування. Імунопатологія СНІДу

є важливою природною моделлю для дослідження вторинних імуноде-

фіцитів і особливостей взаємодії на рівні "макроорганізм-мікроорга-

нізм" при скомпрометованій імунній системі. Як правило, ще 10-15 років

тому з цією метою обстежували хворих з аллотрансплантатами, які

були на керованій імуносупресії. Проте такі клінічні моделі мають дуже

суттєву ваду — імунодефіцит має штучне походження, є ятрогенним.

У хворих на СНІД клінічно проявляється вся різноманітність ура-

жень, зумовлених "бездіяльністю" імунної системи — від злоякісних

новоутворів до запальних процесів, спричинених умовно-патогенними

бактеріями, вірусами, грибами, найпростішими.

Доведено чіткий зв'язок патогенезу і клінічного розвитку ВІЛ-інфек-

иДЇ з ураженням вірусом С04-клітин (Т-хелпери, 40 % макрофагів і бли-

зько 5 % В-лімфоцитів) — своєрідних "мішеней" для ВІЛу. СБ4-рецептор

і поверхневий глікопротеїд ВІЛ др120 характеризуються повною прос-

торовою відповідністю — комплементарністю (підходять один до іншо-

го, як "ключ до замка" — за принципом взаємодії антигену і антитіла).

ВІЛ використовує CD4-penernOp для проникнення у клітину. Проте

для цього потрібний ще додатковий рецептор (корецептор) — хемокі-

на CCR5. Хемокіни — це поліпептиди, які визначають спрямованість

руху імунокомпетентних клітин у вогнище запалення для боротьби з

інфекцією. Саме рецептор до b-хемокіна CCR5 у комплексі з CD4-pe-

цептором забезпечує проникнення ВІЛу в Т-хелпер.

У частини людей гени, які визначають синтез хемокінового рецеп-

тора CCR5, зазнали мутації, внаслідок чого у них синтезується нефунк-

ціональний рецептор. Як результат — блокується проникнення ВІЛу в

Т-хелпер і СНІД не розвивається або прогресує дуже мляво. Якщо у

людини мутовані обидва алелі згаданого гена (від батька і від матері),

то ВІЛ, який потрапив у її кров, гине там протягом 15 хв.

Приблизно 9-16 % населення мають подібну мутацію, а тому не

сприйнятливі до ВІЛ-інфекції. її частота залежить як від регіону плане-

ти, так і від раси (національності). Ця мутація практично не виявляєть-

ся у представників негроїдної раси, у тому числі — афроамериканців.

Таким чином підтвердилася імуногенетична вразливість чорношкірих

до ВІЛ/СНІДу.

Інший механізм імунологічної стійкості до ВІЛу пов'язаний з наяв-

ністю в організмі частини людей специфічних антитіл, які модифіку-

ють рецептор CCR5, що робить CD4-KAITHHH недоступними для ВІЛу.

На ранніх етапах захворювання, коли ще немає антитіл до ВІЛу, чи-

сло уражених цим вірусом СВ4-клітин може сягати 1 % від їх загальної

кількості в організмі. За умов клінічного благополуччя на фоні застосу-

вання противірусних препаратів вміст інфікованих Т-хелперів зменшу-

ється до 0,001-0,0001 %. Але за день в організмі хворого може утворитись

до 10⁸ вірусних копій, кількість вірусних РНК сягає 10М0⁵ копій в 1 мм³

плазми. Зрозуміло, що при такій інтенсивній реплікації вірусу необхідна

мобілізація певних механізмів, які б дозволили навіть на тлі скомпроме-

тованої імунної системи забезпечити тривалу ремісію.

Необхідно враховувати, що всі ендогенні та екзогенні активатори

CD4-клітин (TNF-ct, колонієстимулювальні фактори, ІЛ-6 тощо) сприя-

ють реплікації вірусу.

Більшість імунопатологічних змін при СНІДі описана вже давніше і

на сьогодні достатньо добре вивчена. їх можна розділити на три групи:

1. Імуносупресивні:

• зниження вмісту Т-хелперів І типу — найголовніший патогенети-

чний і прогностичний імунологічний феномен;

• зниження продукції ІЛ-2;

• лімфоцитопенія;

• тромбоцитопенія;

• зниження функціональної активності імуноцитів (відповідь на мі-

тогени, проліферативна відповідь на розчинні антигени і алогенні

лімфоцити, цитолітична активність Κ і NK-клітин).

2. Імуностимулювальні (компенсаторні зміни):

• активація Т-хелперів II типу;

• поліклональна активація В-лімфоцитів;

• зростання числа й активності плазматичних клітин;

• зростання числа й активності CD8;

• гіпергаммаглобулінемія;

• зростання вмісту імуноглобулінів класів Μ і Е, меншою мірою — G

і А;

• гіперпродукція TNF-α, ІЛ-Іа, ІЛ-6 (клінічно проявляється гарячкою,

діареєю, кахексією).