2) Антилімфоцитарна сироватка і глобулін;

3) Моноклонові антитіла;

4) Високоселективні цитостатики (циклоспорин а, такролімус, гус-

перимус).

II. Глюкокортикоїди.

III. "Малі" імунодепресанти:

1} Похідні 4-амінохінліни (делагіл, плаквеніл);

2) Пеніциламін і препарати золота;

3) Гепарини та інгібітори ферментів;

4) Колхіцин;

5) Нестероїдні протизапальні засоби (у великих дозах).

IV. Немедикаментозні методи імуносупресивного впливу:

1) Хірургічне втручання (спленектомія, синовектомія);

2) Іонізуюче опромінення (тотальне, локальне, екстракорпоральне)

крові;

3) Методи, що зумовлюють розвиток цитопенії (дренаж грудного про-

току, елімінація лімфоцитів сепараторами).

Імуностимулятори

А. Специфічні

І. Активні:

1) Вакцини (живі, вбиті, рекомбінантні);

2) Анатоксини.

II. Пасивні:

1) Сироватки;

2) Імуноглобуліни;

3) Моноклонові антитіла..

Б. Неспецифічні

І. З переважним впливом на клітинну ланку: тимоміметики, левамі-

зол, препарати селезінки.

II. З переважним впливом на гуморальну ланку: препарати кістково-

го мозку, мікробного та грибкового походження.

III. З переважним впливом на синтез інтерферону: нуклеїнові кисло-

ти, нестероїдні протизапальні.

IV. Препарати з комплексним впливом на імунну систему: рекомбі-

нантні лімфокіни, ізопринозин.

ІМУНОДЕПРЕСАНТИ

Імуносупресивні препарати різняться між собою не тільки за си-

лою і вибірковістю дії, але і за особливістю розвитку ефекту.

І. До першої групи належать препарати, імуносупресивний вплив

яких проявляється при їх призначенні перед антигенною сти-

муляцією або одночасно з нею. Це циклоспорин А, деякі алкі-

люючі засоби (мієлосан), глюкокортикоїди, прокарбазин. Спі-

льними точками дії цих засобів є механізми розпізнавання і

переробки антигену або передачі інформації. Ці засоби ефек-

тивні при трансплантації органів і тканин, для попередження

реакцій "господар проти трансплантата" і "трансплантат проти

господаря".

II. Засоби, які проявляють імунодепресивний вплив при застосу-

ванні через 1-2 дні після контакту з антигеном — це більшість

алкілюючих засобів (хлорбутин), антиметаболіти, алкалоїди бар-

вінку. Ці засоби гальмують проліферативну фазу імунної відпо-

віді, а тому не діють при введенні їх до контакту з антигеном, чи

більше ніж через тиждень після нього.

III. Препарати, які ефективні як до, так і після антигенного наван-

таження — це циклофосфан, антилімфоцитарна сироватка, про-

карбозин, похідні іприту, L-аспаргіназа. Таку ж дію має іонізую-

че випромінювання. Засоби другої і третьої груп ефективні при

автоімунних захворюваннях.

За вибірковістю впливу (здатністю до модулювального ефекту) іму-

нодепресанти можна умовно розмістити у такому порядку:

• цитостатики і антилімфоцитарна сироватка — засоби з найниж-

чою вибірковістю. їх призначення — це "загальне покарання" усіх

клонів імунокомпетентних клітин — як "винуватців" автоімунно-

го процесу чи відторгнення трансплантованого органа, так і тих,

що адекватно здійснюють протимікробний, -вірусний чи -пухлин-

ний нагляд та ін.;

• глюкокортикоїди і амінохіноліни характеризуються більшою спря-

мованістю впливу, а отже, меншою кількістю побічних ефектів;

• нестероїдні протизапальні засоби — у великих дозах або при три-

валому застосуванні діють лише на окремі етапи формування іму-

нної відповіді — міграцію лімфоцитів та їх рецепторний апарат,

фагоцитарну активність;

• селективні імунодепресанти: гепарин та інгібітори протеаз — бло-

кують активацію комплементу, пеніциламін — деполімеризує ан-

титіла;