• Виявлення при біопсії пошкодження тканин і фіксованих у ткани-

нах імунних комплексів.

Досить часто різні автоімунні процеси можуть розвиватися в одно-

го хворого. Наприклад, у 10 % пацієнтів з автоімунним тиреоїдитом

виявляють перніціозну анемію, а у ЗО % — антитіла до парієтальних

клітин шлунка. У кожного другого хворого з перніціозною анемією і

автоімунним тиреоїдитом знаходять аналогічні автоантитіла.

ОСОБЛИВОСТІ УРАЖЕННЯ ТКАНИН ПРИ ОСНОВНИХ АВТОІМУННИХ ХВОРОБАХ

Хвороба	Ланка імун- ної системи	Ураження тканин
Системні
Ревматоїдний артрит	Гуморальна	Суглоби і судини
Системний червоний вовчак	Гуморальна	Нирки, шкіра, центральна нер- вова і серцево-судинна системи
Органо- і тканиноспецш		іічні
Синдром Шегрена	Гуморальна	Сльозові і слинні залози
Хвороба Аддісона	Гуморальна	Надниркові залози
Гострий дисемшований енцефаломієліт	Клітинна	Нервова система
Синдром Жілена-Баре	Клітинна	Нервова система
Розсіяний склероз	Клітинна	Нервова система
Міастенія гравіс	Гуморальна	Нервова система
Тиреоїдит Гашимото	Гуморальна, клітинна	Щитоподібна залоза
Первинна мікседема	Гуморальна	Щитоподібна залоза
Інсулінозалежний цукровий діабет	Гуморальна, клітинна	Підшлункова залоза
Синдром Гудпасчера	Гуморальна	Нирки, легені
Перніціозна анемія	Гуморальна	Шлунок
Атрофічний гастрит	Гуморальна	Шлунок
Хвороба Крона	Гуморальна	Кишки
Автоімунні гемолітичні захворювання	Гуморальна	Еритроцити
Ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура	Гуморальна	Тромбоцити
Пемфігус	Гуморальна	Шкіра
Пемфігоїд	Гуморальна	Шкіра
Дерматоміозит	Гуморальна, клітинна	Шкіра і м'язи

Близько половини пацієнтів із синдромом Шегрена хворіють на

ревматоїдний артрит або інші автоімунні захворювання з ураженням

суглобів. У хворих на системний червоний вовчак часто виявляють від

10 До 15 типів автоантитіл різної специфіки.

Розрізняють 3 типи автоантитіл:

Неспецифічні або універсальні антитіла — не обмежені тканинною

чи органною специфічністю. Для багатьох автоімунних процесів хара-

ктерна наявність неспецифічних або універсальних автоантитіл: про-

тиядерних, протимітохондріальних, антифосфоліпідних, ревматоїдного

фактора.

Тканиноспецифічні — їх вплив обмежений певним типом тканин,

хоч не завжди обмежений певним органом. Серед них — антитіла до

острівців підшлункової залози при цукровому діабеті, до ацетилхоліно-

вих рецепторів — при міастенії.

ПРИКЛАДИ АНТИГЕНІВ ПРИ ОРГАНОСПЕЦИФІЧНИХ АВТОІМУННИХ ПРОЦЕСАХ

Хвороба	Антиген
Хвороба Адпісона	Мікросомальні білки клітин надниркових залоз
Гострий дисемінований енцефаломієліт	Основний білок мієліну
Цукровий діабет, І тип	Антигени острівкових клітин, інсулін
Синдром Гудпасчера	IV тип колагену базальних мембран
Тиреощит Гашимото	Тиреоглобулін
Міастенія гравіс	Ацетилхолінові рецептори
Перніціозна анемія	Антигени парієтальних клітин шлунка
Синдром Шегрена	Нуклеолярні антигени слинних залоз

Органоспецифічні — їх дія обмежена органом, але не тканиною.

Так, при первинному біліарному цирозі та хронічному гепатиті часто

виявляють автоантитіла, які реагують з мітохондріями, антигенами гла-

дком'язових тканин, епітелію жовчних шляхів — але тільки в межах

гепатобіліарної системи.

Особливу увагу привертають автоімунні процеси, при яких утво-

рюються автоантитіла до рецепторів, оскільки такі антитіла можуть як

руйнувати ендокринні клітини, так і впливати на їх активність (сти-

мулювати або пригнічувати).

Проте автоантитіла можуть виявлятися при туберкульозі, гістопла-

змозі, лімфомах і злоякісних новоутворах.

ЧАСТОТА ВИЯВЛЕННЯ ПРОТИЯДЕРНИХ АНТИТІЛ І РЕВМАТОЇДНОГО ФАКТОРА ПРИ

АВТОІМУННИХ ХВОРОБАХ

Хвороба	Частота виявлення
	протиядерних антитіл	ревматоїдного фактора
Системний червоний вовчак	>90%	20%
Ревматоїдний артрит	20%	>90%
Синдром Шегрена	70%	75 %

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ПРИ АВТОІМУННИХ

ПРОЦЕСАХ

Етіотропна терапія при автоімунних процесах почала розробляти-

ся лише в останні роки. Одним з найперспективніших шляхів етітроп-

ного впливу є шолеризація до причинних автоантигенів, тобто стимуля-

ція розвитку толерантності. Передумовою такої терапії є те, що орга-

нізм може реагувати на антиген по-різному, залежно від його дози і,

передусім, шляху введення. Так, при введенні антигену внутрішньо-

шкірно найчастіше розпочинається імунне запалення з пошкодженням

тканин. У випадку перорального прийому того ж самого антигену фор-

мується толерантність.

До органів імунної системи, відповідальних за формування толера-

нтності, відносять селезінку, печінку і пеєрові бляшки кишок (у першу

чергу — апендикса). Подібні властивості виявлені також і в лімфоїдних

утворах верхніх дихальних шляхів. Зрозуміло, що пероральне чи інтра-

назальне введення спеціально підготовлених пептидів (причинних ав-

тоантигенів) блокує автоімунний процес — толеризує організм до цьо-

го антигену. На сьогодні клінічно апробовані препарати пептидів інсу-

ліну — Myloral (glatiramer acetat) — при цукровому діабеті, β-пептиду —

при хворобі Альцгеймера, нейропептиду — при множинному склерозі.

Розробляються медикаменти для толеризації при увеїтах, контактних

дерматитах, захворюваннях щитоподібної залози. Кращий ефект дося-

гається при якомога ранньому лікуванні і періодичному (для цукрового

діабету — поки що щоденному) введенні толерогену.

Основні зусилля патогенетичної терапії спрямовуються на досяг-

нення і підтримання стану керованої імуносупресії:

• медикаментозна імуносупресія. Залежно від тяжкості процесу за-

стосовують імунодепресанти різної потужності. Як правило, імуно-

супресивну терапію розпочинають з призначення глюкокортикої-

дів (найчастіше — преднізон, преднізолон, дексаметазон, бетамета-

зон), амніохінолінових засобів (делагіл, плаквеніл), фракціонованих

гепаринів, синтетичних простагландинів. У випадку агресивного

перебігу хвороби чи неефективності хвороби, чи неефективності

терапії вдаються до цитостатиків (найчастіше — циклофосфаміду

або азатіоприну). Імуносупресивний вплив забезпечується і при

застосуванні дуже високих доз традиційних імуностимуляторів (ме-

гадози інтерферону при розсіяному склерозі).

• хірургічна імуносупресія: спленектомія при гемолітичних анеміях,

тромбоцитопенічній пурпурі, тимектомія — при міастенії гравіс.

Принципово різняться між собою також короткочасна супресія гі-

гантськими дозами глюкокортикостероїдів чи цитостатиків (пульс-те-

рапія) і тривале застосування цих же засобів у високих та середніх

дозах. У першому випадку за мету ставиться спроба досягти стабіліза-

ції процесу при неконтрольованому перебігу захворювання, в друго-

му — підтримка контролю симптомів.

При виборі методів лікування можна користуватися імуногенетич-

ними критеріями. Так, наявність антигену HLA-DR3 дуже часто поєд-

нується з розвитком побічних ефектів при терапії препаратами золота

(кропив'янка, тромбоцитопенія, протеїнурія) і D-пеніциламіном (ушко-

дження нирок з протеїнурією).

Еферентна (детоксикаційна) терапія — ентеросорбція, гемосорб-

ція, плазмаферез — у багатьох випадках дозволяє загальмувати про-

гресування патологічного процесу або зменшити його активність на-

віть без переходу до потужних імунодепресантів. Цей метод патогене-

тичного впливу особливо ефективний при захворюваннях з вираженим

автоімунним механізмом — системному червоному вовчаку, ревматоїд-

ному артриті, синдромі Гудпасчера.

Перспективними варіантами патогенетичної терапії є Т-клітинна

вакцинація, застосування моноклонових антитіл до IL-2 і CD3.

Симптоматична терапія: вітамін В₁₂ при перніціозній анемії, анти-

олінергічні засоби — при міастенії гравіс, тиреостатики — при тирео-

юксикозі. Дуже часто основні зусилля симптоматичної терапії спрямо-

вуються на попередження і лікування ускладнень, зумовлених іншими

їасобами патогенетичного і симптоматичного впливу (антибіотики, ге-

чатопротектори, препарати калію, кальцію, вітаміну D та ін.).