5. Велика кількість хвороб і багато клінічних симптомів у одного

хворого.

У хворого з еозинофілією варто вияснити додаткові дані анамнезу.

1. Тривалість симптомів хвороби.

2. Зв'язок симптомів з подорожами, контактом з токсичними речо-

винами, прийомом медикаментів.

3. Локальний чи генералізований характер симптомів.

4. Зв'язок генералізації симптомів зі зниженням маси тіла, загаль-

ною слабістю.

5. Детальний терапевтичний анамнез хворого за органами і системами.

6. Спадковий анамнез.

7. Особливості способу життя.

8. Лікувальні заходи в анамнезі (променева терапія, гемодіаліз).

9. Недоношеність.

Еозинофілія зустрічається в різноманітних варіантах і довільно кла-

сифікується як:

• помірна та виражена (0,2-1,5 Г/л);

• висока (> 1,5 Г/л);

• надвисока (> 5,0 Г/л).

Більшість причин еозинофілі!' пов'язані з паразитарною та гельмін-

тною інфекціями, а ще частіше вона зустрічається в індустріальних

регіонах, де поширені атопічні захворювання. При диференційній діа-

гностиці еозинофіли необхідно розглядати історію хвороби пацієнта,

яка може зазначати: кон'юнктивіт, задишку, екзему (ознаки, що вказу-

ють на наявність атопічного захворювання), наявність протозойної ін-

фекції, симптоми раку чи приймання медикаментів.

Найчастіше зустрічається помірна еозинофілія. Вона інколи може

супроводжуватись тканинними пошкодженнями такими як при пнев-

монії, підвищеним відчуттям болю в м'язах, суглобах. Вибіркове нако-

пичення еозинофілів в окремих органах і тканинах характерне для та-

ких хвороб: еозинофільний целюліт (синдром Велля), еозинофільна пне-

вмонія (синдром Лефлера), еозинофільне запалення фасції (синдром

Шульмана}. Асоціації еозинофіли з васкулітами, нейропатією та брон-

хіальною астмою вказує на наявність синдрому Чарджа-Стросса. Вира-

жена і стабільна еозинофілія інколи ще супроводжується лейкоцито-

зом і спостерігається при пухирчатці, при шкірному лишаї. Еозинофі-

лія виявляється в пацієнтів з ексфоліативним дерматитом, псоріазом,

шкірним свербежем, екземою, токсичним дерматитом, іхтіозом, гриб-

ковими захворюваннями.

Висока еозинофілія буває присутня при медикаментозній алергії,

еозинофільній лейкемії і супроводжується розмноженням молодих форм

клітин у кістковому мозку чи крові і каріотипічною атиповістю.

Надвисока еозинофілія найчастіше зустрічається при паразитар-

них хворобах (трихінельоз, ехінококоз, філяріатоз). За відсутністю або

недостатності етіологічних факторів надвисокої еозинофіли та кінце-

вого органа-мішені слід обміркувати діагноз ідіопатичного еозинофіль-

ного синдрому.

Діагностика еозинофіли у пацієнтів (слід обстежувати пацієнтів із

стійкою, помірною та вираженою еозинофілією) включає морфологіч-

ний аналіз мазків крові, сечі, мокроти, серійні дослідження випорож-

нень на яйця і паразитів, імунологічні показники.

Кістковий мозок і хромосомний аналіз (для знаходження лейкозу) і

тканинна біопсія можуть бути показовими теж при обстеженні хворих

з високою та надвисокою еозинофілією.

Пацієнтів з еозинофілією слід періодично обстежувати ехокардіог-

рафічно та Х-променево, щоб встановити еозинофільне пошкодження

серця чи легень. При високій і надвисокій еозинофілії іноді з діагнос-

тичною метою для встановлення її природи призначають глюкокорти-

коїди (преднізолону в дозі 1 мг/кг маси тіла на день, від 3 до 5 днів).

У першу чергу клінічному імунологу треба віддиференціювати ін-

вазивну еозинофілію. Інвазія багатоклітинними паразитами є причи-

ною значної і тривалої еозинофілії, рідше вона викликається найпрос-

тішими. Якщо паразити утворюють капсулу, то виникає слаба запальна

реакція і незначна еозинофілія, тоді як їх проникнення в тканини при-

водить до вираженого збільшення концентрації еозинофілів. Еозино-

філія при цьому захворюванні з'являється на 1-2-му тижні, досягає

максимальних значень до кінця 3-го тижня і зберігається 6 місяців і

довше. Виявлені випадки, при яких еозинофіли в таких хворих склада-

ли 85 % загальної кількості лейкоцитів, а їх абсолютна кількість дорів-

нювала 5,0 Г/л (трихінельоз).

При ехінококозах еозинофілія є незначною, але інколи буває і яск-

раво вираженою. Частіше за все еозинофілія має місце у зв'язку з

виходом вмісту ехінококових кіст в тканини. При нагноєнні цих кіст

еозинофілія зникає і розвивається нейтрофільоз.

На ранніх стадіях цистицеркозу виявляється помірна еозинофілія,

яка зникає після інкапсулювання паразита. Також вона спостерігаєть-

ся в людини при токсоплазмозі. При шистосомозі еозинофілія може

зустрічатись впродовж інкубаційного періоду. У крові пацієнтів з інфе-

кцією реєструється від 20 до 78 % еозинофілів. Виражене збільшення

кількості еозинофілів спостерігається за 24-36 годин до нападу малярії.

Після періоду лихоманки і початку лікування хворого кількість еозино-

філів повертається до свого висхідного рівня приблизно за 10 днів.

Інвазія кишкових паразитів рідше супроводжується еозинофілією і є

незначно вираженою. Проте, збільшення вмісту еозинофілів до 10-30 % і

навіть до 69 % може бути при стронгїлоїдозі на ранніх стадіях, а при аскари-

дозі еозинофілія супроводжується діареєю і абдомінальними болями.

Під терміном "тропічна еозинофілія" описаний синдром, що зустрі-

чається в Індії, південно-східній Азії, а останнім часом — і в Європі. Він

починається з поступово наростаючого нездужання, потім іде втрата

ваги, незначна лихоманка, покашлювання і, врешті, фізикальні симпто-

ми, схожі з такими, як при бронхіальній астмі. У крові виявляють лей-

коцитоз і тяжку еозинофілію ( від 5,0 до 60,0 Г/л). Може пальпуватись

селезінка. При Х-променевому дослідженні виявляють дифузні двосто-

ронні вкраплення в легенях, які нагадують картину дисемінованого

туберкульозу. Через декілька тижнів захворювання переходить в хро-

нічну стадію з нападами кашлю і постійними утрудненнями дихання,

втрата маси переважно припиняється. Симптоми можуть зберігатись

довгий час, якщо не застосовувати лікування ударними дозами препа-

ратів миш'яку чи диетиламінозину. Тропічна еозинофілія, являє собою

гіперімунну реакцію, яка викликається різними паразитами, але голо-

вним чином мікрофіляріями. філяріатоз супроводжується в 2/3 випад-

ків значною еозинофілією.

Другою найпоширенішою причиною еозинофілії є реагінова алер-

гія. Виявлення еозинофілії і наявність алергічного захворювання най-

достовірніше підтверджується морфологічними, а також в порівнянні

із шкірними пробами та визначення рівня сироваткового ІдЕ. При алер-

гічних станах еозинофілія переважно помірна ( загальна концентрація

від 0,2 до 1,5 Г/л), але в деяких випадках може бути і вище, так при

бронхіальній астмі чи ангіоневротичному набряку. Підвищена кількість

еозинофілів звичайно виявляється у виділеннях слизової оболонки по-

рожнини носа, слині алергізованих осіб. Єдиною характерною лабора-

торною знахідкою при алергічному риніті в період загострення є вели-

ка кількість еозинофілів у мазках носового секрету. Під час активного

сезонного алергічного риніту може бути еозинофілія периферичної

крові, яка досягає 12 % і більше. У пацієнтів з алергічним ринітом може

бути значно підвищений рівень сироваткового ІдЕ.

При сезонному алергічному кон'юнктивіті в слізній рідині виявля-

ють підвищення загального рівня ІдЕ, а також ІдЕ, специфічних для

сезонних алергенів, а також підвищений вміст еозинофілів і еозинофі-

льного катіонного білка, що свідчить про активацію еозинофілів. Домі-

нуючою діагностичною ознакою при встановленні діагнозу алергічного

кон'юнктивіту є виявлення еозинофілів у відбитку з кон'юнктиви. У

нормі в зішкрябах з кон'юнктиви еозинофіли відсутні, тому інформа-

тивною є наявність навіть однієї клітини еозинофіла.

Участь еозинофільних механізмів в формуванні секреторного сере-

днього отиту достовірно доведено в плацебо-контрольованих дослі-