ВПЛИВ АНТИБАКТЕРІЙНИХ ПРЕПАРАТІВ

НА ІМУННУ СИСТЕМУ

1. Антибіотики

Вплив антибактерійних препаратів на імунну систему може бути

супресивним, нейтральним чи стимулювальним, що визначається до-

зою медикаменту. Антимікробний засіб не повинен пригнічувати ро-

боту імунних механізмів, а в ідеалі — стимулювати її. На сьогодні існує

мало препаратів з подвійним ефектом — протимікробним та імуности-

мулювальним. Одним з представників таких медикаментів є цефоди-

зим — цефалоспорин третього покоління. Він активно зв'язується з

нейтрофілами, активуючи їх, посилює проліферацію лімфоцитів, сти-

мулює синтез антитіл. Механізм цих ефектів пов'язують із стимуляці-

єю активності ферментів, які беруть участь у синтезі ДНК.

Імуномодулювальна дія антибактерійних засобів можлива завдяки

модифікації ними структури і факторів вірулентності мікроорганізмів.

Антибіотики, які пригнічують синтез клітинної стінки бактерій (β-лак-

тами, глікопептиди), значно знижують стійкість клітин до дії бактери-

цидних факторів лейкоцитів і макрофагів. Медикаменти, які пригнічу-

ють синтез білків (макроліди, аміноглікозиди, цикліни, лінкозаміни),

зумовлюють зміни клітинної мембрани мікроорганізмів, які посилю-

ють фагоцитоз. Це пов'язано із зменшенням експресії білків з антифа-

гоцитарними властивостями на поверхні бактерійних клітин. Антибіо-

тики, які порушують молекулярну організацію і функцію цитоплазма-

тичних мембран (поліміксини), посилюють чутливість мікроорганізмів

до дії імунологічних бактерицидних факторів.

β-лактамні антибіотики впливають на хемотаксис, адгезію, фагоци-

тоз і внутрішньоклітинний кілінг мікробів. Під впливом антибіотиків

цієї групи знижується стійкість стінок бактерійних клітин до впливу

лізоциму, комплементу, катіонних білків та інших бактерицидних фак-

торів. Більшість β-лактамів посилюють фагоцитоз і кілінг багатьох ви-

дів мікроорганізмів. Виняток становлять переважно пеніциліни проло-

нгованої дії (біциліни, екстенциліни), які найчастіше проявляють іму-

носупресивний ефект. Не виключено, що саме ця особливість їх впливу

використовується при профілактиці ревматизму. Цефалоспорини мен-

шою мірою впливають на фагоцитоз і антотілоутворення і проявляють

протизапальний ефект. Вони пригнічують утворення лейкотрієнів гра-

нулоцитами і секрецію прозапальних цитокінів лімфоцитами.

Макроліди і азаліди відзначаються високим ступенем проникнення

в клітини організму, в тому числі — у нейтрофіли (їх внутрішньоклі-

тинна концентрація у десятки разів перевищує позаклітинну). Ці анти-

біотики, накопичуючись в нейтрофілах, транспортуються в інфекційне

вогнище, де під впливом медіаторів запалення та інших факторів відбу-

вається їх вихід з клітин і створюється підвищена концентрація у запа-

льному вогнищі. Фібробласти також активно накопичують азаліди і

повільно виділяють їх у позаклітинний простір. При цьому фіброблас-

ти можуть контактувати з нейтрофілами, "заправляючи" антибіотиком

спрямовані у вогнище запалення нейтрофіли. Такі особливості фарма-

кодинаміки забезпечують тривалу антибактерійну післядію засобів цих

груп навіть після їх відміни. Лінкозиди (лінкозаміни) посилюють хемо-

таксис і фагоцитоз бактерій, стимулюючи виділення хемотаксичних

факторів самими збудниками інфекційного процесу.

Аміноглікозиди знижують хемотаксис гранулоцитів, але одночасно

знижують стійкість бактерійної стінки до дії бактерицидних факторів.

Терапевтична концентрація всередині клітини створюється лише че-

рез кілька діб після початку лікування аміноглікозидами. Фторхіноло-

ни значно сприяють утворенню Т-хелперами ІЛ-2 за рахунок пригні-

чення активності РНК-ази, яка зумовлює деградацію інформаційної РНК,

необхідної для синтезу ІЛ-2. Меншою мірою стимулюють утворення

ІЛ-1, фагоцитоз, внутрішньоклітинний кілінг мікроорганізмів, синтез

ІдМ та IgG. Якщо фторхінолонам властива виражена імуностимулюва-

льна дія, то рифаміцини (ансамакроліди) і тетрацикліни (цикліни) ді-

ють імуносупресивно.

Одним з перспективних методів зменшення токсичності та імуно-

супресивного впливу антибіотиків є сорбція (іммобілізація) антибіоти-

ка на поверхні еритроцитів in vitro, з наступною їх реінфузією.

2. Сульфаніламіди

Більшість сульфаніламідів мають виражений імуносупресивний

вплив. Варто згадати, що популярний у лікарській практиці комбінова-

ний сульфаніламідний засіб — бісептол (еусаприм, котрим, котримок-

сазол) початково розроблявся як цитостатик. І лише після виявлення у

нього потужного протибактерійного ефекту бісептол почали викорис-

товувати як засіб етіотропного впливу.

Проте тільки два сульфаніламіди знайшли широке застосування у

медичній практиці як імунодепресанти — сульфасалазин і салазопіри-

дазин (див. вище).

3. Пробіотики (еубіотики)

На сьогодні в клініці застосовуються десятки препаратів, які міс-

тять живі мікроорганізми. Більшість з них виготовляють на основі куль-

тур лакто- і біфідумбактерій, дещо рідше — бактерій роду Е. соїі і Bacillus

subtilis.

Серед пробіотиків розрізняють:

— монокомпонентні [біфідум-, лакто- і колібактерин, бактисуб-

тил тощо);

— полікомпонентні [біфіформ, лінекс, аципол, ацилакт, біфілонг,

біоспорин тощо);

— комбіновані [біфіліз — з лізоцимом, біфідумбактерин форте — з

активованим вугіллям, біфідок — з комплексом органічних кислот).

Найпоширенішими в Україні пробіотиками є біфіформ, лінекс, бі-

фідум- і лактобактерин, біфікол. Значно рідше застосовуються комбі-

новані форми пробіотиків — Carbolevure (вуглецевий сорбент з пробі-

отиком для лікування кишкових інфекцій), Trophigil (вагінальні капсу-

ли, які містять прогестерон, естрогени і пробіотик для лікування

запальних гінекологічних процесів, післяопераційних ускладнень).

Вплив пробіотиків на імунну систему, загалом, набагато сприятливі-

ший, ніж антибіотиків і сульфаніламідів. Один з найважливіших ефектів

подібний до впливу імуностимуляторів бактерійного походження (див. вище).

Пробіотики діють як за рахунок безпосередньої конкуренції з па-

тогенною флорою, так і завдяки синтезу нормальною флорою біологі-

чно активних речовин. Ці фактори мають як прямий вплив на патоген-

ні мікроорганізми, так і опосередкований через імунологічні механіз-

ми і системи неспецифічної резистентності.

Бактерійні клітини пробіотика можна розглядати як біокаталізатори

багатьох життєво важливих процесів у шлунково-кишковому тракті, що

продукують ферменти, амінокислоти, речовини з антибактерійною дією

та інші біологічно активні субстрати. Всі ці речовини доповнюють ліку-

вальну дію пробіотика і опосередковано впливають на імунну систему.

БІОПРЕПАРАТИ (ПРОБІОТИКИ), СТВОРЕНІ З БАКТЕРІЙ РОДУ BACILLUS

Назва препарату	Тип бактерій	Країна-виробник
Біоспорин	B.subtilis + B.licheniformis	Україна
Гінеспорин	B.subtilis	Україна
Споробактерин	B.subtilis	Росія
Бактиспорин	B.subtilis	Росія
Ентерогермін	B.subtilis	Італія
Флонівін	Bacillus sp.	Югославія
Бактисубтил	B.cereus	Франція
Цереобіоген	B.cereus	Китай

При цьому не варто виділяти якийсь із цих факторів як основний, оскі-

льки при різних захворюваннях домінують різні механізми лікувального

впливу. Як правило, у процесі беруть участь одночасно декілька факторів.

У майбутньому бактерійні препарати, очевидно, значно потіснять ан-

тибіотики — особливо після удосконалення синтезу пгюбіотиків на основі

мікроорганізмів з наперед заданими властивостями. За допомогою мето-

дів генної інженерії в Інституті мікробіології та вірусології НАН України

розроблено перший такий пробіотик — субалін. Поряд з високою анти-

бактерійною активністю, цей засіб має противірусні властивості.

На сьогодні пробіотика можна вважати одним із найбільш безпечних

і природних методів регуляторного впливу на роботу імунної системи.

Очевидно, на сьогодні існує три основні напрямки щодо розробки

нових імунотропних речовин:

• застосування засобів системної ензимнотерапії, пробіотиків, мік-

роелементних та інших харчових добавок. Це група засобів, які

можна призначати без поглибленого імунологічного обстеження,

на першому етапі імунотерапії;

• вивчення імунотропних властивостей у засобах, які традиційно

застосовувалися з іншою метою. Вибираючи базову терапію за-

хворювання, призначати засоби, які мають оптимальний вплив на

імунну систему даного пацієнта;

• синтез нових препаратів, які або дублюють вплив природних ме-

діаторів імунної системи або регулюють їх активність. їх призна-

чення можливе тільки після детального вивчення імунного стату-

су пацієнта.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Імунорегуляція. її різновиди, засоби і мета.

2. Імунотропні засоби, принципи їх призначення.

3. Класифікація імунотропних засобів.

4. Імунотропні ефекти глюкокортикоїдів.

5. Вплив цитостатиків на імунну систему. Селективні цитостатики.

6. Імунотропні ефекти засобів регуляції гемостазу (гепарини, інгібітори тотеолізу).

7. Вплив нестероїдних протизапальних засобів на імунітет.

8. Серологічні імунодепресанти, їх застосування для високо селективної регуляції іму-

нної відповіді.

9. Імуностимулятори центральної дії.

10. Препарати лімфокінів. Показання і протипоказання до їх застосування.

11. Неспецифічні імуноглобуліни і сироватки, їх вплив на імунітет.

12. Особливості застосування імуностимуляторів мікробного походження.

13. Стимулятори та інгібітори синтезу лімфокінів. Показання і протипоказання до їх

застосування.

14. Фітоімуностимулятори.

15. Синтетичні імуностимулятори, особливості їх застосування.

16. Вплив на імунітет ентеросорбентів, вітамінів і мікроелементів.

17. Засоби системної імунотерапії, їх застосування в імунологічній та алергологічній

практиці.

18. Вплив на імунітет антибіотиків і пробіотиків.

ДОДАТКИ

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Галактионов В.Г. Иммунология. - М.: РИЦМЗК, 2000. - 408 с.

2. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. — Одесса: Астро-

принт, 1999. - 603 с.

3. Дранник Г.Н._Г Гриневич ЮА, Дьізик Г.М. Иммунотропньїе препаратьі. -

К.: Здоров'я, 1994. - 250 с.

4. Йегер Л. Клиническая иммунология и аллергология: В 3 т. — М: Медицина,

1990.

5. Кохан Іван. Імунологія. — Київ-Торонто: Кобза_г 1994. — 384 с.

6. Кулага В.В., Романенко І.М. Алергічні захворювання шкіри. - К.: Здоров'я,

1997. - 256 с.

7. Лебедев К.А., Понякина И.Д. Иммунная недостаточность (вьіявление и лече-

ние). — М.: Медицинская книга, 2003. — 442 с.

8. Плейфер Дж. Наглядная иммунология. — М.: ГЗОТАР Медицина, 1998. —

96 с.

9. Понякина И.Д, Лебедев К.А. Классификация типов и причин иммунной

недостаточности // Физ. Человека. - 2003. — Т. 29, № 3. — С. 147.

10. Пьщкий В.И. Аллергические заболевания. - М.: Триада-Х, 1999. — 470 с.

11. Ройт Α., Бростофф Д.Ж., МейлД. Иммунология. — М.: Мир, 2000. — 581 с.

12. Стефанин Д.В., Вельтищев Ю.Е. Иммунология и иммунопатология детского

возраста. — М.: Медицина, 1996. — 384 с.

13. Тотолян А.А., Алешина Л.А. Медицинские стандартьі иммунологического

обследования // Мед. иммунология. - 2002. — Т. 4, № 2. - С. 379.

14. Фрейдлин И.С., Тотолян АА. Клетки иммунной системи. — С-Пб.: Наука,

2001. - 390 с.

15. Хаитов P.M., Игнатьева Г.А., Сидорович И.Г. Иммунология. — М.: Медици-

на, 2000. - 440 с.

16. Хаитов P.M., Пинегин Б.В., Истамов Х.И. Зкологическая иммунология. —

М.: ВНИРО, 1995. - 219 с.

17. Ярилин А.А. Основи иммунологии. - М.: Медицина, 1999. - 458 с.

18. Bradley J., McCluskey J. Clinical Immunology. — Oxford Univ. Press, 1997, —

572 p.

19, Shazo R.D., Smith D.L. Primer on Allergic and Immunologic Diseases. — JAMA,

1992. - 268 p.

20. Sigal L.H. Immunology and inflammation. — Health Prof. Division, 1993. —

685 p.