чий у природі антиген завжди знайдеться специфічний до нього

лімфоцит;

3) оскільки серед лімфоцитів присутні також автореактивні кліти-

ни, що можуть реагувати з антигенними структурами власного

організму, далі відбувається первинний етап розвитку толерант-

ності: внаслідок контактного цитолізу гинуть високоспоріднені

до антигенів власного організму лімфоцити (В-лімфоцити у кіст-

ковому мозку і Т-лімфоцити у тимусі). Відбуваються процеси

позитивної і негативної селекції — клональна делеція (ліквіда-

ція) високоавідних клітин. Процес відбору полягає у тому, що В-

і Т-лімфоцити, які не зв'язали своїм антигенорозпізнавальним

рецептором HLA-антигени організму, а також ті, що зв'язали їх

занадто сильно, — гинуть через вмикання механізму програмо-

ваної клітинної смерті (апоптозу). Завдяки цьому залишаються

тільки клітини, які реагують з HLA-молекулами із середньою

афінністю, "золота середина". Відповідно до того, який тип моле-

кул гістосумісності презентувався, на Т-лімфоцитах експресують-

ся С04-структури (у відповідь на HLA-II) або CD8 (на HLA-I).

Перший тип клітин у майбутньому буде виконувати функцію Т-

хелперів, або індукторів, другий — кілерів, або супресорів;

4) Розселення т- і в-лімфоцитів на периферії та індукція толерант-

ності на периферії: частина автореактивних лімфоцитів, які не

були знищені в центральних органах імунної системи, зустріча-

ються на периферії з автоантигенами. Але через низьку авід-

ність такі лімфоцити не знищуються, а стають анергічними і до

певного часу не реагують на автоантигени (свого роду "бомба

сповільненої дії"). Решта Т- і В-лімфоцитів, які перебувають у

стані спокою ("дівочі"), — розселяються у відповідних вторин-

них органах імунної системи чи мігрують у тканини. На В-лім-

фоцитах з'являється IgD як критерій їх зрілості;

5) Антигенозалежний етап диференціювання лімфоцитів (імуноге-

нез), який відбувається на периферії після контакту з антигеном.

Внаслідок цього утворюються ефекторні лімфоцити й клітини

пам'яті. У лімфоїдній системі є спеціальні органи, призначені для

зустрічі лімфоцитів з антигеном. Так, для антигенів, які потрап-

ляють в організм через шлунково-кишковий тракт, — це лімфо-

вузли брижі, через інші слизові оболонки та шкіру — регіонарні

лімфовузли, через кров — селезінка.

Після першого контакту з чужим антигеном лімфоцит продовжує

циркулювати за маршрутом: кров — високий ендотелій посткапіляр-

них венул — тканини — лімфатичні судини — лімфовузли — кров.

Завдяки цьому "мстивий" лімфоцит повторно повертається у те міс-

це, де він вперше виявив "непроханого гостя". Зрозуміло, що ймовір-

ність повторної зустрічі набагато вища в цих же тканинах, ніж у будь-

яких інших. Висока специфічність таких процесів забезпечується на-

явністю так званих хоумінг-рецепторів на лімфоцитах (селектини) і

комплементарних їм — на поверхні клітин ендотелію тканини-адре-

сата (адресний).

СИСТЕМА КОМПЛЕМЕНТУ

Комплемент — система високоактивних білків, яка складена з 9

основних компонентів і діє за каскадним принципом, послідовно акти-

вуючи один одного. Каскадний принцип дає можливість багаторазово

підсилювати відповідь навіть на найслабший біологічний сигнал і одно-

часно дуже швидко запускати різноманітні біологічні ефекти. Найголо-

вніші з них — це лізис клітин, нейтралізація вірусів, участь у фагоци-

тозі та запаленні.

Існує 2 шляхи активації системи комплементу — класичний (пові-

льний, проте ефективний і філогенетично новіший) та альтернатив-

ний (швидкий, хоча менш ефективний).

У класичній реакції комплементарного лізису беруть участь усі 9

його компонентів у строгій послідовності. Компонент СІ розпізнає AT,

з'єднане з АГ, а тому називається розпізнавальною одиницею, СІ фік-

сується до Fc-фрагменту ІдМ або IgG (найактивнішою у комплемента-

рних реакціях є його фракція G₃, мінімально активною — GJ.

Імуноглобуліни класів A, D і Ε не взаємодіють з комплементом. Наступ-

ні компоненти — С4, С2 і СЗ, які активуються у вказаному порядку,

називаються активаційною одиницею, бо при їх активації утворюють-

ся сполуки, які мають важливі біологічні функції.

БІОЛОГІЧНА РОЛЬ ДЕЯКИХ АКТИВОВАНИХ КОМПОНЕНТІВ КОМПЛЕМЕНТУ

Компонент	Біологічна дія - - ^1 '
СЗа	Посилює синтез гістаміну. Зумовлює скорочення гладких м'язів. Підвищує судинну проникливість. Пригнічує імунні реакції, має хемотаксичну дію
сзь	Активує альтернативний шлях. Посилює імунне прилипання (адгезію). Полегшує (опсонізація) фагоцитоз. Зумовлює агрегацію тромбоцитів
С4а	Має анафілактичну і хемотаксичну дію
С4Ь	Посилює імунне прилипання (адгезію). Полегшує (опсонізація) фагоцитоз
С5а	Посилює синтез гістаміну і звільнення лізосомальних ферментів. Зумовлює скорочення гладких м'язів. Збільшує судинну проникливість. Стимулює імунні реакції, має хемотаксичну дію

Компоненти з С5 по С9 називаються атакуючою одиницею, бо вони

беруть участь в утворенні мембранноатакуючого комплексу. Останній,

діючи як торпеда, зумовлює лізис клітини шляхом формування транс-

мембранного каналу (отвору), проникного для електролітів і води. За

рахунок високого колоідно-онкотичного тиску всередині клітини від-

бувається швидке проникнення туди іонів натрію і води, що призво-

дить до руйнування клітини.

Альтернативний (проміжний) шлях активації комплементу повніс-

тю відтворює класичний з моменту активації СЗ-компоненту (тому цей

компонент часто називають ключовою або центральною ланкою). Він

запускається ліпо полісахаридами клітинної мембрани мікробів або їх

ендотоксинами. Крім перелічених компонентів, у роботі комплементу

беруть участь білки, які сприяють активації альтернативного шляху:

фактор В (СЗ-проактивізатор), фактор D (конвертаза СЗ-проактивіза-

тора) і фактор Ρ (пропердин).

Регуляція активності комплементу здійснюється шляхом пригні-

чення альтернативного шляху факторами І та Н, а також класичного

шляху Clq-інгібітором (при його нестачі розвивається ангіоневротич-

ний набряк) і Cls-нейтралізатором (його недостатність зумовлює часті

анафілактоїдні реакції).

Біологічна активність комплементу

Реакція комплементарного лізису активно здійснюється щодо де-

яких гр амн е гати в них бактерій: сальмонел, шигел, ешерихій, холерних

вібріонів. Пов'язана з утворенням мембранноатакуючого комплексу з

12-15 мономерних молекул С9, який зумовлює руйнування бактерії,

еритроцита чи іншої клітини організму. Імуноглобуліни різних класів

мають різну здатність активувати систему комплементу. Для того, щоб

спричинити пошкодження ОДНІЄЇ клітини, достатньо 1 молекули ІдМ,

не менше 2 — IgG₃, у кілька разів більше — IgG, або IgG₂. IgG₄ практи-

чно позбавлений здатності активувати комплемент.

Нейтралізація вірусів обумовлена як безпосередньою їх інактива-

цією внаслідок дії окремих факторів комплементу, так і опосередкова-

ним впливом: опсонізацією фагоцитозу, блокадою вірусних лігандів для

відповідних рецепторів клітинної мембрани, попередженням процесу

проникнення вірусу в клітину. Крім того, вібріони агрегуються за ра-

хунок імунних конглютинінів, а потім — фагоцитуються, причому фа-

ктори комплементу полегшують і пришвидшують цей процес. Сам ком-

племент лише попереджує інфікування клітини, але на уражені віру-

сом клітини, не діє.

Участь у фагоцитозі пов'язана з полегшенням (опсонізацією) фаго-

цитозу шляхом утворення опсонінів. Найкраще вивчений опсонін —

СЗЬ-фракція, яка поліпшує взаємодію імунних комплексів з фагоцита-

ми. Фракція СЗ запускає адгезію (імунне прилипання) до стінок крово-

носних судин і цим також полегшує фагоцитоз. Фракції СЗа, С4а і С5а

мають хемотаксичну дію, тобто сприяють міграції макро- і мікрофагів

у вогнище запалення. Під впливом С5а у цих клітинах відбувається

респіраторний вибух — посилення метаболізму, яке веде до активації

фагоцитозу.

Участь комплементу в запальному процесі визначається його здат-

ністю сприяти звільненню з мастоцитів (алергоцитів) і базофілів гіста-

міну, лейкотрієнів, кінінів. Ці ефекти опосередковуються анафілаток-

синами, роль яких виконують СЗа, С4а і С5а.

Дуже важливою функцією комплементу є руйнування імунних

комплексів. Фактори комплементу, поряд з протеазами, плазміном і

лізосомальними фрагментами, роблять агрегати імунних комплексів

менш щільними і "готують" їх до фагоцитозу, полегшують захоплення

та руйнування комплексів макрофагами.

Комплемент відіграє важливу роль у регуляції імунної відповіді.

Фракція СЗа блокує активність Т-хелперів і NK-клітин, а компонент

СЗ — диференціювання В-лімфоцитів. Фракція С5а, підсилюючи про-

дукцію макрофагами ІЛ-1, стимулює Т- і В-лімфоцити.

Вплив на зсідання крові здійснюється через С1 s-нейтралізатор, який

блокує активність тромбіну, плазміну, факторів XI і XII. СЗЬ, навпаки,

пришвидшує зсідання крові, стимулюючи агрегацію тромбоцитів.

Фактори гемостазу, у свою чергу, теж впливають на систему ком-

плементу. Так, плазмін і тромбін активують СІ, розщеплюють СЗ і С5,

а також фактор В. Активований фактор Хагемана (фактор XII) "вми-

кає" відразу 3 системи — комплементу, гемостазу і кінінову. Всі вони

відіграють дуже важливу роль як у нормі, так і в патологічних проце-

сах — особливо в імунопатологічних умовах.

Роль системи комплементу в імунопатологічних станах

Система комплементу відіграє ключову роль у II (цитотоксичному)

і Ш (імунокомплексному) типах імунопатологічних реакцій. При цьому

виявляються такі зміни в організмі:

— споживання комплементу, що веде до зниження вмісту й актив-

ності його компонентів у крові;

— поява продуктів розпаду (проміжних продуктів активації) СЗа,

С4а, С5а;

— відкладання комплементу в тканинах, яке підтверджується гісто-

хімічним аналізом;

— зростання вмісту цитотоксичних антитіл.

Виражені зміни у системі комплементу виявляються при:

а) гострих бактерійних інфекціях. Якщо грамнегативні мікроорга-

нізми (точніше їх ендотоксин) ініціюють переважно альтернати-

вний шлях активації комплементу, то грампозитивні — здебіль-

шого класичний;

б) гострих вірусних інфекціях (клінічні ефекти, обумовлені впли-

вом імунних комплексів, часто проявляються при грипі, кору,

краснусі, гепатиті В);

в) імунокомплексних (особливо при гломерулонефритах, системному

червоному вовчаку, ревматоїдному артриті) та автоімунних хворо-

бах (автоімунному тиреоїдиті, автоімунній гемолітичній анемії);

г) парапротеїнеміях (амілоїдозі, плазмоцитомах, хворобі Вальденстрема).

При перелічених станах спостерігається зниження вмісту компо-

нентів комплементу за рахунок посиленого їх споживання. У той же час

при тяжкій печінковій і нирковій недостатності, застосуванні імуноде-

пресантів (наприклад, високих доз глюкокортикоїдів) дефіцит компле-

менту пов'язаний із зниженням його синтезу.

При пухлинах, у реконвалесценції після запальних процесів, у піс-

ляопераційному періоді виявляють підвищення активності комплемен-

ту завдяки посиленню його синтезу.