кційних процесів, особливо хронічних. Наведені варіанти дають змогу

якоюсь мірою пояснити явище ідіосинкразії

Тривалість сенсибілізації до алергену залежить від багатьох факто-

рів: індивідуальної реактивності, тривалості контакту з алергеном (у

тому числі — прихованого), виду медикаменту і способу введення. Якщо

протягом 1 місяця після алергічних проявів шкірна проба на алерген

позитивна в 90 % випадків, а радіоалергосорбентний тест — у 95 %, то

через 5 років ці цифри зменшуються відповідно до 11 і 25 %. Проте

наявність сенсибілізації у кожного четвертого пацієнта навіть через 5

років і виявлення реагінів (ІдЕ) з тривалим періодом напіврозпаду (бі-

льше 1000 діб) заставляють використовувати у клінічній практиці пра-

вило: "при медикаментозній алергії необхідно допускати наявність по-

Життєвої сенсибілізації".

Клінічно виділяють гострі (через 30-60 хв), підгострі (через 1-24 год)

і відстрочені (від 1 доби — до кількох тижнів) типи реакцій. Зверхгос-

тро і гостро найчастіше перебігають медикаментозний анафілактич-

ний шок, кропив'янка, набряк Квінке і медикаментозна бронхіальна

астма (І тип алергічних реакцій). Підгостро розвиваються екзантема,

судинна пурпура, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, медикаментозна

гарячка (найчастіше — II чи III типи, або їх поєднання). Відстрочений

перебіг частіше властивий для сироваткової хвороби, алергічного дер-

матиту, ураження печінки, нирок, серця, суглобів (III і IV типи). Кліні-

ка вісцеральних проявів може бути найрізноманітнішою і розпочина-

тися через декілька днів чи навіть тижнів, а тому часто не діагностуєть-

ся або не пов'язується з прийомом медикаментів.

Основою діагностики алергії на лікарські засоби залишаються кліні-

ко-анамнестичні дані. Як правило, припущення про медикаментозну але-

ргію підтверджується позитивною елімінаційною пробою (зникнення

клінічних проявів після відміни підозрюваного препарату). Проведення

провокаційних проб при цьому типі алергій не рекомендується через

тяжкі побічні ефекти і можливість розвитку полісенсибілізації. Лабора-

торні дані при медикаментозній алергії часто недостовірні і тяжковідт-

ворювані, оскільки принцип реакції повинен строго відповідати типу

алергії. Крім того, ''винуватцями" патологічного процесу дуже часто є не

самі медикаменти, а їх метаболіти, які утворюються в організмі.

Лікування медикаментозної алергії передусім грунтується на яко-

мога швидшій елімінації алергену. У сумнівних випадках необхідно від-

мінити всі лікарські засоби. Однак навіть після припинення контакту з

алергеном клінічні прояви можуть зберігатись ще від кількох днів до

кількох тижнів.

Для посилення зв'язування ліків і швидшої елімінації їх з організму

застосовують специфічні ферменти (пеніциліназа для пеніциліну), ком-

плексоутворювальні сполуки (унітіол для солей важких металів), енте-

росорбенти. Останні при достатніх дозах і високому коефіцієнті сорб-

ції за ефективністю не поступаються екстракорпоральним методам

детоксикації. При цьому бажано надавати перевагу кремнійорганічним

(ентеросгель, силікагель, силард П) або полімерним ентеросорбентам

(полі-карайя, полісилан), які мають легкий послаблювальний ефект і

завдяки цьому попереджують повторне всмоктування комплексів з але-

ргеном із кишок. Парентеральне наводнення організму з наступним

призначенням сечогінних засобів при істинній алергії малоефективне,

оскільки, на відміну від псевдоалергії, немає залежності ступеня кліні-

чних проявів від дози алергену.

Якщо основне захворювання не дозволяє відмінити певний клас

медикаментів (антибіотики, антиаритміки та ін.), необхідно замінити їх

на інші з наданням переваги засобам іншої групи чи іншої хімічної

структури для уникнення перехресних реакцій. За життєвої необхід-

ності застосовують саме цей препарат (інсулін, сироватки та ін.), його

вводять за методом Безредка під прикриттям глюкокортикоїдів і анти-

гістамінових засобів. Необхідно враховувати, що алергія на інсулін може

бути обумовлена його алогенністю чи недостатнім очищенням. Якщо

алергічні прояви зберігаються після переведення хворого на якісні

форми людського генноінженерного інсуліну (істинна алергія), а та-

кож при наявності реакцій на сироватки, проводиться прискорена спе-

цифічна гіпосенсибілізація. У цьому випадку кожну наступну ін'єкцію

більшої дози препарату роблять через короткі проміжки часу (90-120

хв) аж до досягнення терапевтичної дози.

Необхідно зазначити, що саме при медикаментозній алергії спосте-

рігається чи не найбільша кількість побічних реакцій на антигістаміно-

ві препарати. Відомі випадки сенсибілізації до антисеротонінових засо-

бів, глюкокортикоїдів та інших протиалергічних засобів.

Комплексна терапія при медикаментозній алергії передбачає та-

кож вплив на органні прояви — бронходилятація, корекція артеріаль-

ного тиску, регуляція моторики і травлення тощо.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Поняття про алергени. Алергія як імунопатологічний процес.

2. Типи гіперчутливості. Стадії алергічних реакцій.

3. Діагностика алергій.

4. Принципи лікування алергій.

5. Специфічна гіпосенсибілізація.

6. Псевдоалергічиі процеси. Причини, диференційна діагностика. Лікування.

7. Параалергічні процеси. Причини, диференційна діагностика. Лікування.

8. Невідкладна терапія при анафілактичному шоці і анафілактоїдних реакціях.

9. Діагностика й основні принципи терапії бронхіальної астми.

10. Діагностика і терапія алергічного риніту.

11. Діагностика та терапія кропив'янки і набряку Квінке.

12. Діагностика і терапія атопічного дерматиту.

13. Діагностика і терапія харчової алергії.

14. Особливості лікування хворих з медикаментозною алергією.